Регіональна та національна економіка / Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства / Орендні відносини / Аудит / Бізнес -планування / Бухгалтерський облік і контроль / Бюджетна система / Інвестування / Інноваційна діяльність / Інформаційні системи в економіці / Кризова економіка / Лізинг / Логістика / Математичні методи та та моделювання в економіці / Організація виробництва / Оцінка і оціночна діяльність / Споживча кооперація / Страхова справа / Теорія управління економічними системами / Теорія економіки / Управління фінансами на підприємстві / Економіка гірської промисловості / Економіка міського і сільського господарства / Економіка нерухомості / Економіка нафтогазових галузей промисловості / Економіка природокористування та природоохоронної діяльності / Економіка, організація і управління підприємствами / Економічна статистики / Економічний аналіз / Економічне прогнозування
ГоловнаЕкономіка та управління народним господарствомЕкономіка, організація і управління підприємствами → 
« Попередня Наступна »
Кувалін Д.Б.. Економічна політика та поведінка підприємств: механізми взаємного впливу, 2009 - перейти до змісту підручника

1.1. Взаємовідносини держави і підприємств в системі центру-лізованного планування

З другої половини 1920-х років і аж до кінця 1980-х го-дов радянська економіка функціонувала, насамперед, за рахунок централізованої організації і планування виробництва . Підприємства отримували фінансові та матеріальні ресурси в своє розпорядження не за рахунок механізмів ринкового обміну, а майже виключно за рахунок вольового перерозподілу, яке здійснювалося за допомогою офіційних вказівок вищих економічних інстанцій - різного роду виробничих обсягів по-діненій, відомств, міністерств, підрозділів Держплану, Госсна - ба і т.д. 3 У багатьох ключових випадках рішення про перерозподіл-ванні ресурсів приймалися структурами влади виходячи з відмінності-них позаекономічних міркувань - політичних, військових, со-ціальних і т.п. У цих умовах влада хвилювало, насамперед, фізична наявність ресурсів, а всі економічні аспекти, пов'язані зі їх виробництвом і обміном, йшли на другий план.

Управління підприємствами в рамках економіки централі-зованого планування відбувалося за допомогою директивно встановлюваних показників. Набір і ієрархія цих показу-телей також встановлювалася виходячи з суб'єктивних пріорі-

3 Центральні планові відомства розписували весь плановий обсяг ресурсів на майбутній рік по міністерствах і підприємствам. Це первинний розподіл надалі дотримувалося досить строго, особливо по найбільш важливим і дефіцитним видах ресурсів. Тому доступ підприємств до ресурсів визначається не стільки нали-чием у них власних коштів, скільки наявністю офіційні-ально оформлених прав і дозволів на такий доступ - фондів, чи лімітів, нарядів тощо

12

тетов верховної влади. Як наслідок, результати роботи зі-радянським підприємств оцінювалися, насамперед, за допомогою кількісних або натуральних індикаторів - фізичного обсягу виробництва, технічних характеристик випускає-мій продукції (таких, наприклад, як потужність тракторного двигуна або бойові можливості військового літака) і т.п . Різні показники, що характеризують економічну ефектив-ність виробництва, також використовувалися для цілей планування і контролю, але їх роль, як правило, була сугу-бо підлеглої. При цьому обсяг одержуваних підприємствами ресурсів, включаючи їх грошові доходи, зазвичай вирішальною мірою залежав від виконання саме тих планових завдань, які встановлювалися в кількісних або натуральних одиницях виміру. Іншими словами, підприємствам майже завжди було вигідніше виконувати план по кількості, ніж строго дотримуватися будь-які економічні нормативи. Мі-ністр фінансів СРСР А.Г. Звєрєв у своїх мемуарах зазначав:

«Тоді це оформлялося інакше. Підприємствам спускали зверху ряд обов'язкових цифрових показників ... Діяч-

ність підприємств, праця його робітників і службовців оцінювалася не прибутком, не успішною реалізацією вироблених цін-

ностей, а цифрами випуску валової продукції »[52].

Однак будь вимірювачі виробничої діяльності,

виражені в фізичних або абстрактних економічних одиницях, по своїй універсальності сильно поступаються денеж-ним еквівалентів вартості, заснованим на ринкових оціню-ках. Зокрема, чисто кількісні показники роблять надзвичайно скрутним зіставлення різнорідних видів виробничої активності (наприклад, порівняння виробництва товарів і послуг).

«Практично неможливо намітити стільки розцінок, скільки зустрічається в житті різних природних і спокуса-дарських поєднань конкретних умов. Це - об'єктивна суперечність, остаточний вихід з якого не було най-

13

ден ні тоді, ні пізніше »[52] 4. Крім того, статистики і пла-новики радянського часу піддавалися постійному волюн-тарістскому тиску з боку влади, що також негативні-тельно позначалося на точності та достовірності вимірювань, які оцінюють реальні економічні результати.

Оцінка та зіставлення економічних результатів ос-ложняющего ще й тією обставиною, що підприємства раз-них галузей спочатку виявлялися в неоднакове положенні з точки зору ресурсного забезпечення. Пов'язано це було з тим, що центральна влада в СРСР ніколи не є-лась абсолютним монолітом. Навіть у перші десятиліття пла-нової економіки вона неабиякою мірою представляла собою конгломерат кількох владних груп з досить различ-ними інтересами, які активно конкурували між з-бій в адміністративній боротьбі за доступ до ресурсів. По-кільки амбіції цих владних груп перевищували обсяг на-особистих ресурсів, повністю узгодити відомчі ін-Тереси і знайти розумний компроміс при складанні плану майже ніколи не вдавалося. Адміністративний торг між групами впливу в плановій економіці призвів до створення ієрархічної системи розподілу ресурсів, в рамках ко-торою одні відомства та керовані ними галузі економіки отримували більше, інші - меньше5. Іншими словами, менш

4 За весь час існування в СРСР системи централізованого плану-вання так і не вдалося відшукати задовільний вимірювач еконо-мічної діяльності, який був би заснований на неринкових розрахунках. Хоча практичні експерименти в цій сфері пройшли шлях від застосований-ня відносно простих індикаторів начебто показників валової і те-товарної продукції до таких досить складних абстракцій як умовно-чиста продукція і нормативно-чиста продукція [134]. Теоретичні досліджень-ня йшли і ще далі, пропонуючи, наприклад, оптимізувати економічні оцінки і вимірювання шляхом вирішення складних систем рівнянь [62, 80, 188].

5 Відповідно до пріоритетів верховної влади СРСР, до найбільш привілейованим галузям ставилися, перш за все, військова і важка

промисловість, до найменш привілейованим - легка і харчова про-

промисловість, сільське господарство та інші галузі, що працюють на нуж-

ди населення. Така розстановка пріоритетів була характерна для всього

радянського періоду, але особливо чітко вона проглядалася в проміжку

між кінцем 1920-х і кінцем 1950-х років [198].

14

успішні результати «непріоритетних» підприємств і від-раслей часто були обумовлені не тим, що вони гірше робота-ли, а тим, що вони їх гірше забезпечували ресурсами.

Дуже схожа ситуація спостерігалася і в інших планових економіках, наприклад, у Східній Європі. «Ті сектори, ко-

менту, котрим економічна політика країни віддає перевагу, з більшою легкістю отримують пільги та фінансову підтримку. Підприємства галузей, відтерті на задній план, стикаються з

жорсткішим бюджетним обмеженням »[69].

Таким чином, незважаючи на верховенство принципу жорсткої економічної централізації, просту й логічну систему

управління національною економікою в СРСР збудувати не

вдавалося . Це стосувалося як верхніх, так і нижніх рівнів економіки. Мало що в цьому плані змінили і економічні

реформи 1960-1980-х років.

Як наслідок, відносини підприємств з органами дер-жавної влади були досить складними і різноманіття-ними. У певному сенсі ці відносини були набагато бо-леї складними, ніж у ринковій економіці. З підприємством працювало дуже велике число контрагентів, які виступали від імені держави.

По-перше, це були структури, що представляють отрас-

ліві органи управління - міністерства, главки, виробниц-

дарські об'єднання , трести і т.д.

По-друге, підприємство мало справу з різними регіо-

нальними владою - республіканськими, обласними, рай-

оннимі, муніципальними .

По-третє, підприємства повинні були також виконувати вказівки численних функціональних (відповідальних за

рішення деякої конкретної проблеми) відомств загально-

державного підпорядкування - органів ціноутворення, банківських і кредитних установ, наглядових органів (пожежний нагляд, санітарний нагляд, технічний нагляд, народний контроль і т.

п.), військкоматів, штабів громадян-ської оборони та т . д.

Узгодження економічних інтересів різних ве-

домств і регіонів, а також повсякденне координацію про-

15

виробничих процесів у країні здійснював Держплан (дер-жавної общеплановая комісія, пізніше Государст-венний Комітет СРСР з планування) 6.

Ще одним відомством, відповідальним за узгодження інте-

ресов, був народний комісаріат (пізніше міністерство) фі-

Нансі. Але його роль, так само як і роль фінансової системи, в еко-

номіці централізованого планування була другорядною.

У той же час верховним координатором всієї організаці-

ційної роботи державних структур були органи партій-ної влади. Вони ж виконували функції третейського суду та суду останньої інстанції у спірних економічних ситуаціях. Ака-Демік Ю.В. Яременко описував процес централізованого планування на верхньому рівні таким чином:

«... система мала свої пріоритети, цільові установки, що й визначали позицію кожного з« гравців »у Держплані ... Одне із завдань Держплану полягала в тому, щоб реалізувати ранжування різних відомств ... Звичайно, самі пріоритети коректувалися, так як апетити [відомств] тут були по суті справи безмежний-ни ... КПРС була тим органом, який намагався узгодити, примирити інтереси супервідомств. Безсумнівно, це була винятково важлива функціональна роль »[198].

Аналогічним чином йшли справи і на більш низьких рівнях економіки. «Якщо в якомусь питанні ЦК КПРС під

впливом листів трудящих або ще з якої причини дасть

Госкомтрудом певні вказівки, ці вказівки виконуємо-

ються «взявши під козирок» ». «Наші спроби пояснити щось на нижчестоящих рівнях не увінчалися успіхом, і ми вже вирішили, що будемо писати доповідну в райком партії» [14].

Така складна система організації виробничого процесу неминуче підвищувала рівень невизначеності для

6 В 1948-1953 рр.. і в 1965-1991 рр.. функціонував також Госснаб СРСР (Державний комітет з постачання народного госпо-ва), відповідальний за розробку планів розподілу матеріальних-них ресурсів. Таким чином, частина функцій, пов'язаних з централізованого-ванним плануванням і координацією галузевих інтересів, време-нами відходила ще до одного відомству. Однак провідна роль завжди зберігалася за Держпланом.

16

підприємств, сильно ускладнювала прийняття ними економічних рішень і породжувала серйозні суперечності в їх взаємин із зовнішнім середовищем. Суть цих протиріч можна сформулювати наступним чином.

Численність керуючих інстанцій. Перша група протиріч була пов'язана з самим фактом многочис

ленности державних структур, що мали права давати

планові завдання підприємствам. Діяльність різних орга-

нов державної влади нерідко була погано узгоджена, і тому досить часто виконання одних планових завдань об'єктивно заважало виконанню інших. Іноді вказівки ви-шестоящіх інстанцій прямо суперечили один одному.

«Ми наполегливо прагнули до мети - в будь-яких умовах побудувати задуманий наш перший навчальний літак УТ-2.

Але нам все ще заважали працювати, і був момент, коли, не-

дивлячись на вказівку уряду, нашу групу знову мало не ліквідували.

Одного разу, повернувшись з відрядження, я дізнався про наміри

нии начальства перевести нас в інше місце, а в майстерні розширити виробництво ліжок. Я вирішив, що втрачати нече-го, пішов до редакції газети «Правда», розповів там про все і попросив допомоги.

- Директор майстерні не цікавиться літаками, - го-

заговорив я, - йому потрібна тільки прибуток від ліжок.

Після втручання «Правди» виробництво ліжок пере-

дали іншому заводу, а всю територію разом з приміщенням те-

 перь вже колишньої ліжковий майстерні віддали нам "[197]. 

 Зрозуміло, подібні ситуації оберталися для перед- 

 приємств серйозними втратами часу і ресурсів. 

 Схильність органів влади до волюнтаризму. Елементи вольового тиску верхніх рівнів ієрархії на нижні су- 

 ществуют в будь-якої соціально-економічній системі. На- 

 чальники завжди хочуть, щоб підлеглі зробили більше. 

 Проте у відсутність надійних об'єктивних індикаторів ра-боти волюнтаристична складова поведінки відомств по відношенню до підприємств, як показав радянський досвід, віз-розтане багаторазово. Волюнтаризм в системі централізованої 

 17 

  ного планування породжувався трьома основними причинами: політичними амбіціями верховної влади СРСР, конкурен-цією між різними відомствами, особливо на середньому рівні, і бажанням чиновників з цих відомств мінімізації-ровать власну відповідальність. 

 Прагнення радянських властей до військово-політичного домінування в усьому світі передбачало, крім іншого, швидке нарощування економічної потужності держави. У цьому зв'язку верховна влада СРСР постійно вимагала від відомств, відповідальних як за національну економіку в це-лом, так і за окремі галузі, максимальних темпів зростання виробництва. Відомства у свою чергу ретранслювали ці вимоги на рівень підприємств, в жорсткій формі домагаючись-Ясь виконання будь-яких поставлених завдань і часто игно-ріруя об'єктивні труднощі. 

 Конкуренція на середніх рівнях влади була пов'язана з тим, що бюрократична кар'єра багатьох чиновників в суще-жавної мірою залежала від показників виробничої діяльності їхніх відомств. З цієї точки зору кожному з відповідальних чиновників було важливо виглядати «не гірше», ніж аналогічним представникам інших відомств і інстанцій. Тому в багатьох випадках чиновники середнього рівня, прагнучи поліпшити свої кар'єрні перспективи, чинили тиск на підприємства з власної ініціативи. 

 «Йому [першому секретарю райкому КПРС] зі шкіри вилізти, 

 а хочеться домогтися, щоб у першу п'ятиденку за його приїзд хліба вивезли в два рази більше, ніж при тобі [друге секре-тарі райкому] возили. Щоб в обкомі порівняли зведення: ось один давав хліб, ось - інший »[108]. 

 «Скільки ми втратили сил, коштів, скільки людей Істра- 

 пали нерви з однієї тільки причини: через планування ре-конструкції заводів «на авось»! Скажу прямо: мені здається, помилка ця зовсім не мирна і зовсім вже не безкорисливо. Йде вона від укоріненої шкідливої ??звички до показухи: нашуміти сьогодні - ось, мовляв, ми скільки будуємо! - А завтра хоч трава не рости. Але за непродуману галас потім важко і довго розплачується держава »[65]. 

 18 

  Водночас у критичних ситуаціях відомствам і рабо-тавшіе в них чиновникам було важливо зняти з себе відпові-венность, щоб не піддатися адміністративним наказа-ніям за можливий неуспіх. І в цьому випадку для відомств найбільш простим рішенням була ретрансляція проблем на рівень підприємств допомогою нав'язування термінових поза-планових завдань. 

 «Кожна інстанція, що знаходиться трохи вище заводи- 

 управління, вважає своїм правом нав'язати заводу додаткового-тельно до плану будь-які види виробів. Як правило, це робить-ся тоді, коли сама інстанція щось прогавила, чогось не врахувала. ... Даючи нам такі завдання, ні управління, ні інші інстанції не піклуються при цьому про розрахунок забезпеченості устаткуванням і робочою силою, а часом і матеріалами ... 

 Міська влада зобов'язують нас зробити шістдесят «гри- 

 бов »для Ташкентського моря. 

 - Хто ж їх буде робити? Людей у ??нас і так не вистачає. 

 - Ось, як знаєш. 

 - А матеріал? 

 - І це як знаєш. Кажуть - викроїте. 

 - А хто це оплатить? 

 - Про те теж нічого не сказано.

 А робити доведеться »[65]. 

 Як наслідок, саме схильність вищестоящих інстанцій 

 ций до волюнтаризму була основною причиною невизначено-сті в радянській економіці, посилюючи проблеми підприємств і багато в чому зводячи нанівець потенційні переваги центру-лізованного планування. 

 Зависокий рівень планових завдань. Прямим наслідком численності керуючих структур та їх волюнтаризму 

 стала та обставина, що сума всіх планових завдань 

 часто перевищувала реальні виробничі можливості підприємства. У цих умовах взаємовідносини між підпри-ємствами і вищестоящими інстанціями досить часто ви-дивилися таким чином: 

 «... Приріст плану по випуску продукції планується заво- 

 ду механічно з року в рік. У поточному році він склав 14% 

 проти минулого року. Звідки такий стрибок, яка база під нього 

 19 

  підведена? Та ніяка, крім традиційної формули: «Треба, товариші, напружитися». План приросту складений без урахування площ і обладнання. Розрахунок додаткової робочої сили зроблений без урахування забезпеченості житлом і т.д. »[65]. 

 «... Ми весь попередній час перенапружуватися, натягували плани. Підприємство не може робити такий об'єм, але 

 ми його змушуємо. Типова ситуація полягала в тому, що 

 потужності [ще] не запроваджували, а план на них був. Що при цьому відбувалося - нікого не хвилювало. Хвилювало тільки фор- 

 мальное, на папері, збалансування плану. Цим ми продов- 

 жаем займатися і зараз »[13]. 

 Зависокий планів і пов'язане з цим зайве тиском- 

 ня в багатьох випадках призводили до надексплуатації оборудо- 

 вання і робочої сили, обмежували можливості підприємств з модернізації виробництва, ставали причиною зниження якості продукції. Крім того, в тих ситуаціях, коли через за-Вишеня планів підприємство ставало хронічно від-стающую, це породжувало апатію як у його менеджерів, так і у рядових працівників, оскільки вони не бачили можливостей для розумного вирішення існуючих проблем. 

 Суперечливість планових показників. Система пла-нових показників сама по собі породжувала ще одну групу протиріч. Як зазначалося вище, знайти якийсь вдалий універсальний індикатор діяльності підприємств в умо-вах економіки централізованого планування так і не вдалося. Спроби обійти цю проблему за допомогою впровад-ження в практику планування і управління безлічі годину-тичних показників також виявилися малоефективними. Їх неминучим результатом стало надмірне ускладнення сис-теми планових нормативів, шкодить і підприємствам, і економіці в цілому, а іноді доходило до повного абсурду. 

 Наприклад, вимога максимізувати випуск продукції в натуральних показниках (тоннах, погонних метрах, штуках) 

 вступало в протиріччя з вимогами щодо підвищення якос- 

 ства виробленої продукції, додержання нормативів з енерго-та ресурсозбереження, нормативів з охорони природи і 

 т.д. Це відбувалося тому, що виконання вимог якос- 

 20 

  жавного характеру було пов'язано з додатковими витратами часу і ресурсів, що мали своїм природним наслідком зниження номінального випуску. З точки зору підприємства стан речей часто виглядало наступним чином: 

 «Нам би зараз ненадовго зупинитися на хорошому рівні 

 [Випуску] минулого року і сконцентрувати всю увагу на ... підвищенні експлуатаційних показників хлопкоубо-рочной машини, її надійності, довговічності і т.д. Замість цього ми, як погані ремісники, Тача план, живучи сього-дняшній вдень і лякаючись поглянути вперед ... Ми втрачаємо в ка-честве в два рази більше, ніж виграємо в кількості. 

 ... Ще гірше з так званими об'ємними показниками. 

 У 1964р., Наприклад, на нашому заводі стали впроваджувати алмазну заточку інструменту. Справа це хороше, економія вийшла 

 велика, і якість заточування краще. Але в управлінні совнар- 

 Хоза в наш план з нової техніки внесли корективи по об'єк-емним показниками - задано нам затратити 9 тис. каратів ал-мазів. Протягом року весь інструмент заточувався алмазами, але затратили тільки близько 2 тис. каратів. І по існуючими му положенню вважається, що завод плану не виконав. Хоч криши алмази під тисячотонним пресом! »[65]. 

 Внаслідок подібних протиріч між плановими за- 

 даніямі провокувалося нераціональне використання ре- 

 сурсів, ігнорувалися другорядні з точки зору звіт- 

 ності завдання, знижувалася якість продукції. 

 Бюрократизм і надмірна регламентація. Не менш серйозних-езно ускладнювала роботу підприємств і надмірна бюрократіза-ція управління в плановій економіці. Звичайно, зайвий бю-рократізм притаманний практично будь-якої складної суспільній системі, але в економіці централізованого планування він набув особливо гіпертрофовані масштаби. Незважаючи на регулярні спроби влади обмежити розмах бюрократіза-ції, серйозних успіхів у цій сфері досягнуто не було, по-скільки цілий ряд об'єктивних обставин постійно рабо-тал на відтворення бюрократичних бар'єрів. 

 По-перше, обмежуючи ступінь самостійності перед- 

 приємств, верхні рівні управління повинні були регламен- 

 21 

  тувати практично будь-які дії своїх підлеглих і висилати їм відповідні папери. По-друге, інстанції верхнього рівня ніколи не відчували особливої ??довіри до підприємств, підозрюючи їх (в якійсь мірі обгрунтовано) у спробах полегшити різними неформальними способами виконання планових завдань. На підприємствах не були ред-кісткою і випадки банального злодійства. Тому, прагнучи посилити контроль за діяльністю підприємств, органи управ-ління планової економіки постійно намагалися впроваджувати всі но-ші звітні документи. По-третє, видання величезного кількістю-ства інструкцій і регламентів було специфічним способом захисту чиновників від відповідальності: ми необхідне указу-ня зробили - отже, до нас претензії пред'являти не за що. До того ж величезний вал паперів спрощував дії по маски-ровке прорахунків і невиконання планових завдань. 

 Подібні бюрократичні процедури дуже серйозно за- 

 сповільнює виробничий процес. 

 «Наприклад, завод« Аксайкардандеталь »виготовляє для нас ряд виробів. Ми на це отримуємо не тільки наряд, а й 

 фонди на метал. Причому як отримуємо! Через Держплан СРСР, 

 Союзглавметалл, Узбекглавметаллснабсбит (а до вересневому-го Пленуму ЦК КПРС - через раднаргосп СРСР, раднаргосп республіки, галузеве управління). Проробивши весь цей ог-Ромни шлях тільки для того, щоб у нас «відзначитися», до-кументи повертаються назад по тих же інстанціях, дохо-дять до заводу «Аксайкардандеталь». Але й тут свого металу немає. Фонди, обростаючи специфікацією, знову вирушають в дорогу назад за колишніми інстанціях, поки нарешті добро-дуть до місця призначення - металургійного комбінату »[65]. 

 «- Чи вірно, що начальники ділянок та їх помічники сильно завантажені канцелярською роботою? 

 - Так, дійсно. Я вважаю, що папери треба скоротити 

 на 50% ... Якщо розібратися зі звітністю, стане ясно, що її можна значно скоротити, а якусь частину віддати іншим 

 особам »[12]. 

 Як наслідок, зусилля підприємств з подолання бюро- 

 кратіческіх перешкод, які можна розглядати як 

 22 

  свого роду трансакційні витрати планової економіки, 

 були надзвичайно великі. 

 « Попередня

 Наступна »  = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1.1. Взаємовідносини держави і підприємств у системі центру- лізованного планування "
 4.1. Внутрішній бізнес-план фірми
  1.   системі обліку і планування. Система внутрішнього планування повинна бути оптимальною. До складу планових показників повинні включатися тільки ті показники, якими можна і доцільно управляти. Слід пам'ятати, що громіздкість системи планування знижує її ефективність. Системність планування передбачає охоплення всього циклу від заготовки матеріальних ресурсів, виробництва до
     РОЗДІЛ 8. АНАЛІЗ І СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.
  2.   державного регулювання ринкового господарства та стимулювання розвитку
     ТЕМА «АНАЛІЗ І СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА»
  3.   підприємства на галузевому ринку. Властивості і методи аналізу. Зміст, форми і методи стратегічного планування комерційної діяльності. Запитання і завдання для контролю: Розгляньте зміст аналізу комерційної діяльності як загальнонаукового методу. Розкрийте зміст, форми і методи стратегічного планування комерційної діяльності. 36 Які основні етапи внутрішньофірмового
     Лізинг поворотний
  4.   взаємин контрагентів у рамках двосторонньої лізингової угоди. Підприємство має обо 92 рудование, але йому не вистачає коштів для виробничої діяльності. Тоді воно знаходить лізингову компанію і продає їй своє майно, а остання в свою чергу здає його в лізинг цьому ж підприємству, яке тепер вже виконує роль
     ВСТУП
  5.   підприємством, бізнесом важливе місце займає бізнес-планування. Знання підходів і методів складання бізнес-планів необхідно для менеджерів, маркетологів, фахівців антикризової команди в процедурах фінансового оздоровлення, зовнішнього управління і в цілому для планування заходів щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства. Важливим завданням розробки бізнес-планів є
     ТЕМА «ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АСОРТИМЕНТУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВОМ»
  6.   підприємстві. Розвиток і технологія планування виробничого асортименту товарів у господарському підприємстві. Запитання і завдання для контролю: Що означає поняття «формування і розвиток асортименту». Назвіть основні критерії та роль асортименту в збутової діяльності. Чим відрізняються виробничий і торговий асортимент товарів? Що Ви можете сказати про розвиток і управлінні
     1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
  7.   підприємств (по галузях і сферах застосування) »є оволодіння студентами організації комерційної діяльності, а також діями, які сприятимуть її вдосконаленню на підприємствах в галузях народного господарства та сфері послуг Завданнями дисципліни є: виявлення і вивчення особливостей організації та управління комерційної діяльності по галузях і сферами застосування;
     РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ПОСТАЧАННЯ, ЗБУТУ І ОРГАНИЗАЦИОННОКОММЕРЧЕСКОЙ ДІЯЛЬНОСТІ У ПІДПРИЄМСТВАХ ПРОМИСЛОВОСТІ, СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ІНШИХ СФЕРАХ.
  8.   підприємства як господарюючого суб'єкта матеріальними ресурсами. Визначення потреби і розробка план закупівель матеріальних ресурсів. Складові частини і основні показники плану матеріально технічного постачання діяльності підприємства, контроль за його реалізацією. Тема 5. Планування збуту. Основні етапи планування збуту: визначення зовнішніх і внутрішніх чинників; підбір зовнішньої і
     Оптовий центр
  9.   підприємства оптової торгівлі, що належать різним фірмам. За рахунок просторової концентрації баз і складів стає можливим знизити сукупні витрати на спорудження основних елементів ринкової інфраструктури, ефективніше використовувати територію центру, підвищити коефіцієнт оборотності запасів, оптимально вибирати маршрути перевезення і раціонально використовувати сам транспорт і його
     3. КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ по галузях і сферах
  10.   підприємства в сучасних умовах. Планування збуту продукції в господарському підприємстві. Служба збуту господарського підприємства: організація її роботи, контроль за виконанням. Формування і розвиток асортименту як елемента комерційного успіху підприємства. Основні форми руху товару на галузевому ринку. Організація комерційної діяльності господарського підприємства на зовнішньому
     Питання 10.2. Організаційні основи планування. Методи і етапи планування.
  11.   систему делегування планування. На кожному новому щаблі плани об'єднуються по структурних підрозділах, в результаті створюється єдиний план суб'єкта господарювання. 300 Планування-Вироблення і прийняття рішень-Реалізація програми - Контроль Ретроградний спосіб планування (зверху вниз) являє собою зворотну систему. Контрольні цифри, на основі яких розробляються
     РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АСОРТИМЕНТУ, ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАКУПІВЕЛЬ, ПОСТАВОК, рух товару ТА ПРОДАЖУ (ЗБУТУ) ТОВАРІВ, СЕРВІСНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ В ПІДПРИЄМСТВАХ ПО галузей народного господарства і сфері комерційної діяльності.
  12.   підприємстві. Тема 9. Особливості організації закупівель та поставок товарів. Значення закупівель у господарській діяльності підприємств, основні принципи їх проведення, планування закупівель товарів. Базисні умови поставок товарів і контроль за виконання договірних зобов'язань. Тема 10. Особливості організації руху товару і продажу товарів. Канали розповсюдження і руху товару на галузевому
    предприятии. Тема 9. Особенности организации закупок и поставок товаров. Значение закупок в хозяйственной деятельности предприятий, основные принципы их проведения, планирование закупок товаров. Базисные условия поставок товаров и контроль за исполнение договорных обязательств. Тема 10. Особенности организации товародвижения и продажи товаров. Каналы распространения и товародвижения на отраслевом
енциклопедія  млинці  глінтвейн  кабачки  медовуха