Регіональна і національна економіка / Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства / Орендні відносини / Аудит / Бізнес- планування / Бухгалтерський облік і контроль / Бюджетна система / Інвестування / Інноваційна діяльність / Інформаційні системи в економіці / Кризова економіка / Лізинг / Логістика / Математичні методи і та моделювання в економіці / Організація виробництва / Оцінка і оціночна діяльність / Споживча кооперація / Страхова справа / Теорія управління економічними системами / Теорія економіки / Управління фінансами на підприємстві / Економіка гірської промисловості / Економіка міського і сільського господарства / Економіка нерухомості / Економіка нафтогазових галузей промисловості / Економіка природокористування та природоохоронної діяльності / Економіка, організація і управління підприємствами / Економічна статистики / Економічний аналіз / Економічне прогнозування
ГоловнаЕкономіка та управління народним господарствомЕкономіка, організація і управління підприємствами → 
« Попередня Наступна »
Кувалін Д.Б.. Економічна політика та поведінка підприємств: механізми взаємного впливу, 2009 - перейти до змісту підручника

1.2. Методи адаптації радянських підприємств до проблем і суперечностей планової економіки

У тих ситуаціях, коли планові механізми працювали без особливих збоїв, серйозних проблем у взаєминах еко-ліджень центру та підприємств не виникало. Якщо рада-ські підприємства отримували достатньо ресурсів і більш-менш реалістичні планові завдання, то їх прогрес в еко-номічного та виробничо-технічних показниках дос-Тігана в основному за рахунок добре відомих і зрозумілих дей-наслідком: впровадження нових технологій, нових машин і обладнання; поліпшення організації праці; підвищення якості ра-бочей сили за рахунок її навчання і перепідготовки; пошуку і призначення на управлінські посади здатних менед-жеров; поліпшення трудової дисципліни і т.д. При цих умо-вах у взаєминах підприємств та вищестоящих ін-станцій непогано працювали чисто економічні мотиви. Хо-рошо функціонуюче виробництво в цілому полегшувало дос-туп до фінансових і матеріальних ресурсів, які можна

32

було отримати як з централізованих державних фондів, так і в рамках горизонтального обміну.

На підприємствах, що належали до міністерств і ве-

домств, що мали привілейований доступ до якісних ресурсів, подібні нормальні взаємини складаючи-лись частіше. На підприємствах, що входили до складу менш привілей-гірованних відомств, так траплялося рідше. Тим не менш, поки справи в тих чи інших сегментах планової економіки йшли доста-точно гладко, такий стиль взаємин в цілому переважав.

Однак коли проблеми і протиріччя економіки центру-

лізованного планування виходили назовні, ситуація різко загострювалася. Ресурсне забезпечення ззовні погіршувався, неоп-ределенном росла, тиск на підприємства посилювалося. Саме в цих випадках у радянських підприємств з'являлися вага-кі причини вдаватися до різних неформальних методів, які допомагали їм полегшити виконання планових завдань, уникнути санкцій з боку вищестоящих інстанцій і претендувати на повноцінне фінансову винагороду.

«... Чим слабкіше підприємство, тим витонченішими були прийоми обману і тим більше було негативізму ... Значна їх [керівників підприємств] частина знаходилася на межі кри-номінальних дій, тому що без криміналу важко було виконати план, щось дістати або ж просто забезпечити се-бе і працівників своїх підприємств »[198].

Іншими словами, різні неформальні методи помога-

Чи радянським підприємствам в якійсь мірі адаптуватися до внутрішніх протиріч планової економіки.

До числа цих неформальних методів можна віднести сле-

дмуть.

Заниження реальних виробничих можливостей. При складанні централізованого плану в першу чергу враховуються

лись виробничі потужності підприємства, його забезпеченість

робочою силою і ресурсами. Тому, якщо підприємству вдавалося тим чи іншим способом переконати вищі інстанції, що його

виробничий потенціал нижче, ніж насправді, планове

завдання зменшувалася, а його виконання помітно полегшувалося.

33

«... наша економічна та управлінська система працюють в умовах багатошарового спотворення інформації. Причина на всіх рівнях одна і та ж - приховування резервів. Кожен рівень прагне по відношенню до наступного приховати резер-ви: робітник від нормувальника, той - від свого безпосередній-ного начальника, і так далі, аж до Радміну СРСР »[11].

У результаті в радянських вугільних шахтах, наприклад, вре-мя від часу з'являлися «невраховані» вибої, а в тваринно-водческіх сільгосппідприємствах - «невраховані» жівотние9.

В якості неврахованого резерву підприємствами в некот-яких випадках використовувався і фонд робочого часу. Напри-заходів, працівників могли залучати до надурочних робіт у вихідні дні, а оплату їх праці виробляли за звичайними розцінками, приховуючи факт перевитрати робочого часу.

«Сусіди наші як торік на мілину сіли, так і сидять

... тому що перейшли на безперервний графік роботи, без вихідних, не залишили собі резервів. А ми - залишили Субба-ту і неділю, організуємо позапланові робочі дні. Понаднормові ми не платимо, наявність виходи не закриваємо,

... кадри цим сильно незадоволені »[12].

У разі складної виробничої ситуації ці «поза-планові» внутрішні потужності використовувалися в якості додаткового ресурсу і дозволяли швидко збільшувати випуск продукції.

Завищення рівня витрат. Вибудовуючи свої взаимоотноше-

ня з вищестоящими інстанціями, радянські підприємства часто прагнули завищити рівень своїх реальних витрат.

«... Співробітник, який займався моєю питанням, сказав

при мені:« Це той самий завод, який ніхто не перевіряє,

вони свої норми завищують, і нікому до цього немає справи ». Його

9 Це відомості отримані з виробничих інтерв'ю, взятих авто-ром в різні роки. Про наявність в радянський час прихованих від обліку вугільних забоїв згадували менеджери шахти «Распадська» в Кузбас-се. А в республіках Північного Кавказу, за словами місцевих працівників, існували невраховані овечі отари. Багато чабани розпоряджається-лись не тільки легальними колгоспними, але і неофіційними особистими отарами, і в разі проблем з виконанням плану по шерсті і м'ясу НЕ-що дістає продукція нерідко добиралася за рахунок «приватних» овець.

34

висловлювання відповідає істині. Наші норми по металу, не кажучи вже про інших матеріалах, дійсно сильно за-вишени ... загальна витрата металу у нас явно перевищує тих-нічних обгрунтовану потребу »[11].

Ще одним типовим прикладом такого роду в радянський час було завищення рівня «природних» втрат при

виробництві і продажі плодоовочевої продукції:

«Припустимо, тобі дають 2 тонни апельсинів ... На них встановлений,

здавалося б, невеликий відсоток відходів - всього 1,5%. Але якщо апельсини хороші, то практично відходів буде не більше 0,2 -

0,5%. Решта відсоток залишається у тебе ... Можна «зробити» гроші на тарі. Ящик важить 2 кг, а тобі в накладній пишуть [по неформальних ної домовленості] 2 кг 200 г. Якщо помножити 200 г на 200 ящиків,

виходить зайвих 40 кг товару - це дає в день 80 рублів »[12].

Таким чином, якщо підприємству вдавалося завищити уро-

вень своїх реальних витрат і завдяки цьому отримати додаткові ресурси, це дозволяло йому: 1) виконувати планове завдання меншими зусиллями; 2) за рахунок невикористану-ванних наднормативних ресурсів створювати резерв на слу-чай непередбачених доповнень до плану та збоїв у постачанні або на власному виробництві.

Завищення фактичного рівня випуску (приписки). Для того щоб виконати план, радянські підприємства в НЕ-яких випадках вдавалися і до прямого обману вищестоящих інстанцій. Найбільш грубим і простим способом фальсіфі-кации були так звані «приписки» - занесення в плано-ші звіти завищених даних про обсяги виробництва.

Слід, однак, пам'ятати, що в радянській економіці наи-

жорсткіший контроль здійснювався саме за звітними даними за обсягами виробництва, а покарання, які на-значущих директорам за прямі приписки, були особливо су-світовими. Ризик був занадто великий, і тому до припискам при-бігали переважно в тих галузях, де їх було важче виявити і простіше замаскувати - на транспорті, в будів-ництві, у сфері побутових послуг тощо

«... Вони повинні щодня накатати 60-80км за подорожнім листом, інакше [планові] 150 тонно-кілометрів не виработ-

35

їси. А реально у них пробіг за зміну 30-40км виходить, а то й менше ... Тому зайвого бензину багато залишається, його зливають в канаву або продають приватникам ... Будь-яка перевірка встановить, що фактична вироблення вдвічі менше, ніж за звітом. Ось і накручують на лічильник кілометрів. Багато доводиться підкручувати, рукою замучишся крутити. Як правило, електродриль прикладають і крутять »[12].

У тих випадках, коли приписки залишалися непоміченими,

вони допомагали підприємствам впоратися із завищеними плано-вими завданнями і створювати додаткові запаси ресурсів, які могли стати в нагоді в майбутніх критичних ситуаціях .

Втім, досить часто ресурси, «вивільнені» в результаті приписок, ставали об'єктом банального во-

ровства з боку директорату і працівників підприємств.

При цьому розкрадені ресурси часто використовувалися дуже неефективно.

«Мій сусід ... відгородився від мене парканом з дощок тол-

щіной 40мм. Цьому лісі ціни немає, а він розрізав пятіметро-

ші дошки на шматки по 1,5 метра і зробив паркан у два шари. У нього не було ніякої необхідності відгороджуватися від мене шаром дерева товщиною в 8 сантиметрів. Просто була мож-ливість вкрасти ці дошки, він і вкрав. Якби йому при-йшлося купувати деревину, він би купив дошки товщиною 1,2 або 1,5 см, і цього було б цілком достатньо »[11].

Тому ні в якому разі не можна стверджувати, що такі нефор-

мальні прийоми радянських підприємств як завищення витрат і приписки були корисні для економіки, нехай навіть періодичної-скі вони і дозволяли чинити опір зайвому волюнтаризму влади. Такі дії підривали трудову мораль, розбещували управлінців і рядових працівників і, в кінцевому рахунку, способст-вовали виникненню макроекономічних проблем в країні.

Заниження фактичних виробничих результатів. В

умовах планової економіки досить часто складалися сі-

туації, коли підприємствам мало сенс не завищувати, а занижувати свої виробничі результати. Як правило, до таких дію-віям вдавалися успішні підприємства, щоб уникнути автома-тичного збільшення планового завдання. Оскільки, як уже від-

36

відзначалося вище, вищестоящі інстанції часто встановлювали но-ші плани методом «від досягнутого», не беручи до уваги реальні можливості підприємства і \ або не даючи йому необ-хідних додаткових ресурсів.

«В результаті реорганізації завод зумів виконати на протя-

жении однієї п'ятирічки обсяг роботи за дві п'ятирічки, хоча від-читався тільки за одну. Це зрозуміло, бо якби завод відзвітував про перевиконання плану, то йому негайно збільшили б план наступного року і наступної п'ятирічки. Тому частина фактичного виконання у звітності прихована »[14].

«Я [керівник проектно-конструкторської організації] у всіх обставинах намагаюся зробити якомога більше і звичайні-но помітно перевиконує планове завдання. Але за підсумками квар-тала або року завжди показую виконання плану рівно на 101%, щоб не отримати нездійсненних завдань на майбутнє »[75].

«Виявилося, що більше половини продукції, виготовленої минулого місяця, залишено в цеху як запас для хоро-шого відсотка на наступний місяць. За точним перевіреними даними було встановлено, що програма цеху виконана бо-леї ніж на 200%. З'ясувалося, що начальник цеху завжди приховував виробничі можливості цеху, домагався меншою програми, орієнтував громадськість на міні-формальні темпи роботи, прагнув не виділятися, завжди бути в серединці. Маючи резерви, він запасами перекривав Недороб. Коли накопичувався надмірний зачепив продукції і її вже не можна було довше приховувати, начальник примудрявся докумен-тально оформити її як продукцію, яка не входить до обов'яз-ково номенклатуру програми цеху, а, отже, і не враховується у виконанні »[144] 10.

10 Заниження виробничих результатів в одних ситуаціях в ка-кой-то мере компенсувало приписки, до яких підприємства прибе-гали в інших ситуаціях. Завдяки цій обставині реальні темпи економічного зростання в СРСР відхилялися від звітних дан-них не так сильно, як це інколи прийнято вважати. Тому коригування даних про економічну динаміку в СРСР, виконані шляхом ак-куратного перерахунку динамічних рядів з офіційних статистичних-ських довідників, швидше за все, є більш достовірними, ніж спро-щенние оцінки, приймаючі до уваги тільки факт приписок.

 37 

  Інакше кажучи, заниження реальних результатів по своїх цілях було рівнозначно заниження виробничих можливостей. 

 Умисне використання ресурсномістких технологій виробництва. Уже в перші десятиліття існування со-ветской економіки в ній склалася своєрідна ієрархія планових показників. Найважливіше було виконання плано-вих завдань з випуску ключовою продукції в количествен-ном вимірі (у штуках, тоннах, кубічних метрах і т.д.). У тих випадках, коли ключових видів продукції було багато або коли їх важко було виміряти в будь-яких чітких натураль-них показниках, найбільш пріоритетним ставав показу-тель так званої валової продукціі11. Отримання премій і інших фінансових бонусів, збереження хорошої репутації в очах вищестоящих чиновників, поява додаткових можливостей для розвитку підприємства і для кар'єри його ме-неджеров були можливі майже виключно за умови щорічного виконання «плану в натурі» або «плану по валу». 

 Чільна роль показника валової продукції і його аналогів (товарна продукція, реалізована продукція, об'єк-ем будівельно-монтажних робіт) у радянській економіці провокувала підприємства на застосування витратних вироб-вальних рішень. По-перше, в силу методики розрахунку великі обсяги проміжних витрат, спожитих мате-ріалів, дорогих закупівель самі по собі підвищували величину виробленої валової продукції. По-друге, в багатьох слу-чаях від показника обсягу валової продукції безпосередньо зави-села величина фонду заробітної плати підприємства.

 «Обсяг виробництва продукції і вироблення на одного працюючого можна без особливих клопотів збільшити шляхом з-трансформаційних змін номенклатури на користь матеріаломістких виробів, при-міняючи дорогі матеріали там, де можна обійтися більш 

 11 Валова продукція підприємства вимірювалася в рублях і, спрощено го-воря, представляла собою вартість поставлених за межі під-приємства товарів і послуг. Валову продукцію можна також предста-вити як суму витрат на закупівлю товарів і послуг за межами підпри-ємства і доданої вартості, створеної на самому підприємстві. 

 38 

  дешевими, штучно розширюючи кооперування, оскільки праця минулий, матеріалізований, входить в обсяг виробництва і реалізації нарівні з власною працею колективу »[22]. 

 «- За цією системою заробітна плата залежить від вартості проведених будівельно-монтажних робіт ... Там, де по 

 проекту потрібна цегляна перегородка, обов'язково будівельники змушують замінити її залізобетонної панеллю. 

 - Іншими словами, заради збільшення фонду заробітної плати 

 штучно роздувається матеріаломісткість будівництва? 

 - Цілком правильно »[13]. 

 Іншими словами, використання ресурсномістких технологій допомагало радянським підприємствам виконувати планове заду-ня за ключовим показником і підвищувати доходи своїх пра-цівників, не вдаючись до найбільш грубим і ризикувати не-формальним методам. 

 Незважаючи на багаторазові спроби влади, за час суще-ствования планової економіки ефективні способи нейтралізації цього явища так і не були знайдені. З цієї причини застосування витратних технологій було повсюдним. 

 Зрозуміло, макроекономічні наслідки такого положе- 

 ня справ було суто негативними. Які б механізми і стимули для енерго-і ресурсозбереження не впроваджується в СРСР, вони так і не змогли радикально переламати ситуацію. Багато в чому ця обставина і зумовило той факт, що з-радянськоїсторона економіка була однією з найбільш ресурсоємних в світі. 

 Порушення технологічної дисципліни, невиконання вимог щодо якості. Пріоритет, що віддають в плановій системі кількісними показниками, ставав причиною і ще однієї особливості в поведінці підприємств. 

 Якщо план по валовій продукції виконувався, то санкції за невиконання інших показників - фінансових, інвестицій- 

 онних, інноваційних та пр. - були помітно менш жорсткими. 

 При цьому на одному з останніх місць у плановій ієрархії виявлялися показники, пов'язані з якістю продукції. 

 До того ж життя недобросовісним виробникам полегшуючи- 

 ло і та обставина, що недотримання якісних пара- 

 метрів виявлялося, як правило, не відразу. У цих умовах- 

 39 

  ях як у рядових співробітників, так і в управлінців підпри-ємств виникала спокуса прискорити виконання кількісних завдань за рахунок спрощення і порушення технологічних процесів, недотримання вимог щодо якості, невикона-нання нормативів з екології, охорони праці і т.д. 

 «... Аврал зачіпає весь цех, а не тільки наша ділянка. Рез-ко зростає швидкість проходження вироби по технологиче-ським ланкам ... я з упевненістю можу сказати, що технологи-чна дисципліна різко знижується. Загальне прагнення побу-стр проштовхнути продукцію призводить до істотного зниження контролю за якістю. Можу навести свіжий при-заходів. Я зараз працюю на одній операції, яка дуже чув-ствительность до забруднень ... покликом технолога, показую, що йде бруд - крапочки бруду видно неозброєним оком. А технолог дивиться і каже: «А, хрін з нею, пропускай ско-реї». Під час авралу не тільки робочим, але й інженерного персоналу вже все одно. Головне - здати пластини і звітувати-таться ... нічого не поробиш, треба давати план »[11]. 

 Цей неформальний механізм мав два основних следст-вия. З одного боку, порушення технології, безумовно, помо-галі підприємствам виконувати кількісні планові заду-ня. З іншого боку, дія цього механізму серйозно за-трудняло будь-які спроби економічних властей СРСР добити-ся підвищення якості продукції, виробленої в країні. 

 Вибудовування системи пріоритетів при виконанні планових завдань. Спотворюючи звітну інформацію та допус-кая інші явні порушення існуючих правил, керівни-ка радянських підприємств завжди мали соізме-рять потенційні економічні вигоди і ризики, пов'язаний-ні з можливими покараннями. 

 Звичайно, система контролю в плановій економіці не мала можливості відстежити всі дії підприємств. При цьому, виявивши порушення, вона не завжди мала достатньо сил і бажання, щоб діяти з усією пропонується строгий-стю. Однак у той же час органи, що здійснювали еконо-мічного контроль в СРСР, були досить кваліфікований-ними і численними. При цьому такі структури як во- 

 40 

  енная приймання продукції, прокуратура, ОБХСС (відділ боротьби з розкраданнями соціалістичної власності) обла-дали чималим впливом і незалежністю, часом дію-вуя вельми і вельми жорстко. 

 Як наслідок, покарання для керівників і працівників підприємств за умисне спотворення інформації були 

 нехай і не неминучими, але все ж досить частими. Діа- 

 пазон покарань міг коливатися від невеликих грошових штрафів, накладених на підприємство в цілому, до дли- 

 тільних термінів тюремного ув'язнення для керівників, 

 визнаних винними. 

 Якоюсь мірою уникати покарань або пом'якшувати їх допомогою на- 

 гало наявність правдоподібних обгрунтувань, оформлених у рамках існуючих нормативних документів. 

 «- Чи можуть за« липу »посадити? 

 - При несприятливому збігу обставин, я думаю, що можуть. Тому я і намагаюся звести всі ці речі до міні-муму. Якщо, наприклад, у мене є витрата матеріалу, що не обос-Нова нормами, тобто фактично незаконний, то я ста-раюсь ввести його в норму, легалізувати »[11]. 

 Але навіть такі дії не були надійною гарантією від важких наслідків для відповідальних осіб. 

 «Попередній директор - ініціативний, я б сказала, хоро- 

 ший за всіма параметрами директор - був посаджений ... Порушення його були такі, що по них можна садити всіх наших директо-рів і навіть з набагато більшою підставою, ніж цього »[14]. 

 Таким чином, реальні можливості підприємств по введенню вищестоящих інстанцій в оману були огра- 

 ничен, і тому в будь-якому випадку хоча б частину планових завдань повинна була виконуватися повністю або практиче- 

 скі повністю. 

 У цих умовах підприємства, отримуючи завищені плани, 

 не так прагнула придумати способи для прикрашав- 

 ня своїх результатів, скільки намагалися мінімізувати свої збитки від невиконання отриманих завдань. З цією це-ллю підприємствам доводилося вибудовувати для себе визначену систему пріоритетів. Іншими словами, підприємства 

 41 

  повинні були вирішувати, які планові завдання виконувати в першу чергу, які - в другу і в третю, а від виконан-ня яких, можливо, взагалі відмовитися. 

 «Начальник виробничо-диспетчерського відділу заводу бачить, що замість реально можливих 500 тисяч самотніх ча- 

 сов у нього вийшла завантаження близько 800 тисяч. Після цього він починає коригувати машинний розрахунок як уміє. Сну-чала він виділяє пріоритетні замовлення, за якими збій до- 

 пустити не можна. Таких замовлень завжди буває багато: одні за наказом міністра, інші за розпорядженням районного комі- 

 тета КПРС і так далі »[14]. 

 Наявність подібної системи планових пріоритетів уменьша- 

 ло зовнішній тиск на підприємство і таким чином знижувало для нього рівень економічної невизначеності. Крім того, 

 такий підхід зменшував ймовірність накладення на підприємство 

 фінансових санкцій за невиконання планових завдань. 

 Накопичення ресурсів «про запас». Труднощі в доступі до багатьох важливих ресурсів, особливо високоякісним, а 

 також регулярні перебої в поставках породжували у підприєм- 

 ятий прагнення накопичувати масштабні наднормативні запаси. Ці своєрідні «стратегічні резерви» викорис- 

 зовались в ситуаціях, коли централізоване постачання за- 

 держивался або недопоставляє ресурси, а терміни виконання плану не терпіли ніяких відстрочок. У цих випадках сверхнор- 

 нормативну запаси або направлялися на виробництво, або 

 обмінювалися на необхідні ресурси в рамках горизонталь- 

 них відносин між підприємствами. 

 «- Чи можна сказати, що снабженец завжди зацікавлений замовляти якомога більше? 

 - Я думаю, що так. У всякому разі, це домінуюча 

 ситуація. 

 - Які причини такого стану справ? 

 - По-перше, підстраховка. Наявність запасів підстрахує- 

 вивала постачальника від раптових зривів [в поставках] і пов'язаних з цим великих неприємностей ... я склав заявку [на 10 тонн картону] для підстраховки, на всякий випадок, 

 42 

  думаючи, що знову доведеться відмовлятися. Але раптом оказа- 

 лось, що картон зник! »[11]. 

 «- Зараз економістів хвилює проблема утворення наднормативних запасів на заводах. Може бути, ці запа- 

 си утворюються тому, що потрібно мати обмінний фонд? 

 - Звичайно, це правильно »[11]. 

 В цілому можна вважати, що накопичення наднормативних запасів знижувало рівень ризиків і рівень невизначеності 

 для підприємств, і з цієї точки зору їх поведінка була економічно виправданим. 

 Водночас, повсюдне надлишкових обсягів запасів саме по собі приводило до перебоїв у поставках багатьох ресурсів. Навіть якщо ці ресурси вироблялися національної еконо- 

 Мікою в кількостях, цілком достатніх для забезпечення виробництва запланованої кінцевої продукції. Крім 

 того, схильність підприємств до накопичення запасів порож-дала сплески ажіотажного попиту на ресурси, підвищені витрати на зберігання запасів, а також втрати та неефективне 

 використання накопичених ресурсів. 

 «Безумовно, що це [наднормативні запаси] - один із чинників дефіциту ресурсів у нас в країні» [11]. 

 Горизонтальні зв'язки. Ще одним способом, який ис- 

 користувався для вирішення постачальницьких проблем, було пря- 

 моє (без будь-яких вказівок зверху) співробітництво під-приємств між собою. Як правило, до нього вдавалися під-приємства, розташовані поблизу один від одного. Потовк-нувшись з нестачею тих чи інших видів сировини, матеріалів або комплектуючих, підприємства зв'язувалися зі своїми сосе-дямі з тим, щоб спробувати роздобути відсутню. Доволь-но часто з'ясовувалося, що у когось із сусідів необхідна про-дукція є, і частина цієї продукції вони можуть поступитися. У цьому випадку між підприємствами полягала угода. 

 Зазвичай ця угода мала форму обміну матеріальними цінностями, а не покупки. Причин такого стану справ було 

 дві. По-перше, прямі продажі матеріальних ресурсів, осо- 

 ливо підприємствам, що належать іншим відомствам, у багатьох випадках не були дозволені чинними правила- 

 43 

  ми. По-друге, підприємства, які одержували запит на продаж, майже завжди також побоювалися постачальницьких проблем, і тому були готові віддати частину своїх тимчасово вільних запасів тільки за компенсацію у вигляді інших матеріальних ресурсів. Це давало їм можливість і після угоди зберегти свій уро-вень захищеності від збоїв в поставках або навіть підвищити його. 

 Технологія цього своєрідного бартеру була наступною. 

 Запитуючи у сусідів надлишки їх запасів, підприємства перед- 

 лага в обмін небудь зі своїх надлишків. Домовившись про види обмінюваної продукції і пропорціях обміну, пред-ставники підприємств отримували, якщо було потрібно, разреше-ня у вищих інстанціях, фіксували цю угоду в своїх бухгалтеріях і організовували доставку. При цьому вартість обмінюваної продукції досить часто надаючи-лась нееквівалентній, але грошові втрати і придбання в даному випадку менше хвилювали підприємства, ніж физиче-ське відсутність необхідних матеріальних ресурсів. 

 «Ряд матеріалів обмінювати не можна без дозволу терри- 

 торіального управління [постачання]. Сюди відносяться метал, фарба, хімікати, пластмаси і т.д. ... Всі інші матеріали обмінюються навпростець. Невеликі кількості обмінюють-ся без оформлення, так як занадто багато метушні. Але при об-мене великих кількостей матеріалу перевірки можуть вияв-жити пересортицю, а це ні до чого. Крім того, документи нуж-ни, щоб контролювати хоча б приблизну еквівалента лентность обміну. Мені дозволять обміняти 10кг дрібних шурупів на 10 кг великих, так як дрібні набагато дорожче »[11]. 

 У багатьох ситуаціях горизонтальний обмін набував дуже істотні масштаби. 

 «Тепер про питому вагу обмінів. За моєю групі мате- 

 ріалів (папір, текстиль тощо) обмінів порівняно немно-го, навряд чи більше чверті їх обсягу. Дещо більшу частку обміну і покупок займає кисень. Що ж до металу, то я думаю, що добра його половина надходить на наш завод шляхом обміну. За лакофарби, думаю, обмінюється від однієї третини до половини. Гума - матеріал недефіціт-ний, обміни тут бувають рідко. Металовироби обмінюються так 

 44 

  ж як метал. Може бути, навіть більше, ніж метал. Тобто, 

 більше, ніж наполовину »[11]. 

 Ще одним різновидом горизонтальних зв'язків були прямі контакти із суміжниками з приводу прискорення або 

 збільшення поставок. Звичайно, домовитися про такі кроки 

 назустріч можна було далеко не завжди.

 Але якщо у керівників-дства або постачальників існували хороші відносини зі своїми колегами, а самі підприємства раніше вже виручали один одного, шанси на взаємодопомогу були досить великі. 

 Більш того, за наявності гарних відносин можна було сподіватися на безоплатну допомогу або допомогу «авансом» - 

 в обмін на обіцянку віддати борги колись у майбутньому. 

 «Бувають випадки, коли ми віддаємо небудь, нічого не тре- 

 буя натомість, просто в порядку взаємодопомоги »[11]. 

 «Минулого року ми кілька місяців жили без коксу, 

 займали цей кокс на різних заводах під гарантійний лист із зобов'язанням повернути через тиждень. Потім цей тиждень тя-нулась до кінця року »[11]. 

 Таким чином, наявність розвинених горизонтальних зв'язків допомагало підприємствам підтримувати стійкість і рит- 

 мічності виробництва, знижувати свої виробничі з-тримки, зменшувати рівень невизначеності. Фактично співпрацю підприємств на горизонтальному рівні годину- 

 тично компенсувало багато глобальних недоліки плано- 

 вої економіки та надавало сприятливий вплив на макроекономічну ситуацію. 

 «Ігри» з номенклатурою і цінами випускається продук- 

 ції. Після початку економічної реформи 1965 у совет- 

 ських підприємств з'явилися певні можливості впли-ять на ціну своєї продукції. У разі, коли підприємство на-чина випускати нові види і сорти продукції, воно могло звернутися до вищих інстанцій з проханням про пересмот-ре ціни у бік збільшення. Підставою для перегляду ставали більш високу якість продукції, її нові по-споживчі властивості, передбачуваний високий попит на неї з боку покупців. Крім того, вважалося, що більш висока ціна стимулюватиме підприємства швидше обнов- 

 45 

  лять асортимент своєї продукції та впроваджувати технологічні нововведення. А прибуток, отриманий завдяки вищій це-ні, буде компенсувати додаткові витрати підприємств на розробку та запуск виробництва нової продукції. 

 Якоюсь мірою надії на те, що можливість підвищувати ціни буде стимулювати інновації, виправдалися. Однак 

 радянські підприємства стали активно використовувати і ще одну 

 можливість, закладену в цей економічний механізм. 

 Досить скоро з'ясувалося, що підприємства можуть обос-нова свої запити з приводу вартості нової продукції таким чином, що реальні додаткові витрати ока-жутся істотно менше, ніж приріст ціни. Поліпшення якості і споживчих властивостей також могло не відпо-ствовать ступеня подорожчання продукції. Але органи ценооб-разования об'єктивно не могли перевірити всі цінові ви-кладки всіх підприємств. А такі обмежувачі цінового диктату виробників як конкуренція і недостатній платоспроможний попит в плановій економіці практично були відсутні. Переважна більшість підприємств-постачальників були фактичними монополістами і тому могли більш-менш легко ігнорувати незгоду покупате-лей. При цьому багато підприємств-споживачі працювали в умовах м'яких бюджетних обмежень і у випадку позапла-нового подорожчання закупівель цілком могли розраховувати на субсидії з боку своїх вищестоящих відомств. 

 «... стратегічною ідеєю в той час стало виробництво то-варів зі знаком «Н» (новинка), на які дозволялося уста-новлювати високі ціни. ... Незабаром стало видно, що зростання цін на них дуже сильно обганяє їх якість. Ця ідея виявилася також неспроможною »[198]. 

 «... Була мода випускати продукцію з індексом« Н »(но-винка). Ярославська фабрика надсилає в міністерство дого-злодій, в якому говориться, що вона взялася випускати тканина з цим індексом. Без цього індексу тканину коштувала умовно за метр 1 руб. 40 коп., З індексом - 2 рубля. У чому полягала но-винка даної тканини? У тому, що вона стала випускатися з бле-СТКО. А навіщо нашим підприємствам ця блискітки, якщо тканина 

 46 

  технічного призначення? У відповідь ми почули: «Якщо не хо-титі брати таку тканину, то не беріть, але іншої не буде». Нам довелося взяти тканину з індексом «Н» і компенсувати підприємствам збитки »[13]. 

 Таким чином, «граючи» на недоліках механізму ценооб- 

 разования і змінюючи структуру свого асортименту на користь більш дорогих продуктів, багато підприємств значно спрощували собі виконання плану за вартісними показниками-лям - валової продукції, прибутку і т.д. 

 Що стосується макроекономічних наслідків подібних ігор з цінами і асортиментом, то найбільш значними 

 були наступні. По-перше, необгрунтоване подорожчання 

 продукції вносило свій внесок у прискорення інфляційних процесів у країні. По-друге, такі дії підприємств 

 сприяли посиленню структурних перекосів у плановій 

 економіці. Причиною структурних проблем були нерівні можливості галузей в частині впливу на перегляд цін. Якщо підприємства обробних галузей могли щорічно перед-лага десятки і навіть сотні видів нової продукції, то, напри-мер, підприємства сировинних галузей не мали жодних шансів довести, що їх сьогоднішня продукція чимось відрізняється від виробленої ще багато років тому. Зокрема, саме це об-стоятельство було однією з основних причин відстає поло-ження сільського господарства в плановій економіці. 

 Формування хороших особистих відносин з пред-ставники різних органів влади. Складнощі, пов'язані з виконанням плану, в якійсь мірі могли долатися за рахунок індивідуальних домовленостей з представниками вищих інстанцій. Результатом цих домовленостей могли б коригування плану в меншу сторону, виділення підприємству додаткових ресурсів, надання від-срочек, пом'якшення штрафних санкцій і т.д. Все це допомагало поліпшити не тільки економічне становище підприємства, але і репутацію його керівників. 

 «... Треба відзначити, що у нашого керівника складаються певні відносини з перевіряючими інстанціями, 

 включаючи міські та партійні влади. Керівництво заводу 

 47 

  веде досить активну роботу з підтримки цих від- 

 ношений, і ця робота приносить свої плоди »[11]. 

 «Випадок, коли той же директор бере [будівельний] мате- 

 ріал і вивозить із заводу для райкому партії, я до розкрадань не відношу. Це забезпечення нормальних умов роботи заводу. Те ж саме робиться, для міськкому, обкому, ОБХСС, міліції, ДАІ, різних інших організацій »[11]. 

 Тому, прагнучи до швидкого підйому кар'єрними схо- 

 ниці, радянський управлінець повинен був уміти робити сле- 

 дующее: 

 - створювати собі репутацію ефективного керівника, 

 здатного вирішувати складні завдання; 

 - постійно демонструвати готовність швидко і точно виконувати вказівки керівництва; 

 - встановлювати хороші особисті стосунки з якомога більшою кількістю представників влади; 

 - маскувати невдачі при виконанні планових завдань. 

 Іншими словами, неформальні способи вирішення кар'єр- 

 них проблем у багатьох випадках були більш ефективні, ніж чесна, кваліфікована і результативна робота. 

 Зрозуміло, подібний спосіб досягнення кар'єрних вер-шин не був єдино можливим. Незважаючи на спотворений-ність критеріїв у радянській економіці, багатьом талановитим 

 управлінцям з сильним характером вдавалося нехтувати негласними правилами бюрократичної системи. Такі лю- 

 ді могли жорстко відстоювати свою точку зору і вирішувати постійні конфліктні ситуації на свою користь, залучаючи на свою сторону партійні комітети високого рівня і мі- 

 нистерства. Зокрема, саме так пробилося наверх біль- 

 шинство керівників успішних економічних мега- 

 проектів радянського часу - ядерних, космічних, авіа- 

 ційних, енергетичних і т.п. 

 У той же час слід віддавати собі звіт в тому, що по- 

 добних «історій успіху» було відносно мало. Набагато частіше система перетворювала енергійних молодих менеджерів у звичайних обережних керівників, або ж просто ламала їм кар'єри на ранніх етапах. 

 48 

  *** 

 Якщо ж оцінювати ситуацію більш широко, то слід від-мітити, що в економіці централізованого планування для директорів підприємств справді було важливо не тільки володіти стандартними управлінськими навичками, а й вміти застосовувати весь описаний вище арсенал засобів для 

 «Гри» з державою. Оскільки застосування неформальних методів вирішення економічних проблем поступово стано- 

 вилося все більш масовим, управлінський персонал рада- 

 ських підприємств постійно удосконалював свої навички з ведення справ з вищестоящими інстанціями. 

 «Істотно, що формальне виконання плану за рахунок 

 маніпулювання економічними показниками, а також іншими аналогічними способами являє собою об'єктивно важку і в своєму роді творчу задачу, що вимагає від працівника високої економічної кваліфікації. У відповідної з концепцією Ф. Херцберга таке завдання має самостійної мотивуючої силою »[10]. 

 Таким чином, незважаючи на формально жорстку ієрархію планової економіки, владі, як правило, доводилося рабо- 

 тать нема з слухняними підлеглими, беззаперечно виконав- 

 няющая закони і вказівки зверху. Насправді в ли- 

 це директорату підприємств влада мала справу з досвідченим контрагентами, які були здатні і конкурувати за ресурси, і надавати затяжне опір не влаштовую-щим їх економічним рішенням вищестоящих інстанцій. 

 Економічні влади СРСР завжди негативно відноси- 

 лись до неформальних методів, що практикуються підприємства-ми. У цьому зв'язку представники влади нерідко звинувачували підприємства в неправильних діях і оголошували їх відповідь-чими за негативні макроекономічні тенденції і явища. Колишній голова Держплану СРСР Н.К.Байбаков, наприклад, використовував такі оцінки: 

 «Значну частку прибутку багато підприємств, напів- 

 чівшіх самостійність, забезпечували собі не реальним поліпшенням роботи, а завищенням цін, зниженням витрат за 

 49 

  рахунок погіршення якості продукції, шляхом реалізації госсоб- 

 ственности - товарно-матеріальних запасів і обладнання ... 

 Все більше підприємств і міністерств намагалися занизити свої можливості при складанні планів, зривали строки по- 

 ставок суміжникам. Іншими словами, господарська дисциплінарних- 

 на падала ... Відповідальність в системі управління господарством впала, погіршилися і результати »[109]. 

 А ось так виглядали типові керівні вказівки на 

 рівні районних комітетів КПРС: 

 «[Телефонограма]: Всім директорам МТС, головам колгоспів, секретарям колгоспних первинних партійних орга- 

 нізацій ... Потворне відставання району у прибиранні та виконан- 

 нии плану хлібопоставок пояснюється виключно вашої злочинної безпечністю і повним забуттям інтересів го- 

 сударства ... [108] 

 Звичайно, почасти такі звинувачення мали під собою ос-нови, і поведінку радянських підприємств у багатьох випадках дійсно було «опортуністичних». Однак у дію-вительностью проблема була набагато глибше і носила систем-ний характер. Як показує аналіз, масове оппортуні-стическое поведінку підприємств було не більше ніж законо-мірним наслідком внутрішніх суперечностей економіки цен-тралізованного планування. Більш того, з економічної точки зору подібна стратегія поведінки підприємств була цілком раціональною, забезпечуючи потрібні їм результати: або максимум одержуваних від держави ресурсів при за-даних власних витратах, або мінімум витрат при за-даній кількості отримуваних ресурсів. 

 До того ж опортунізм радянських підприємств волік у со-бій не тільки негативні, а й позитивні макроек-номічного наслідки. 

 З одного боку, багато в чому саме через описаної моді- 

 Чи поведінки підприємств в радянській економіці мали ме- 

 сто такі процеси як накопичення товарних дефіцитів, погіршення (або, принаймні, занадто повільне поліп-шення) якості національної продукції, прихована інфляція, збільшення обсягів незавершеного виробництва, уповільнення 

 50 

  ня темпів оновлення основних фондів і т.д. У кінцевому рахунку це виливалося у зниження темпів і якості економі-чного зростання в країні. 

 Але, з іншого боку, опортуністична реакція перед- 

 приємств значною мірою виконувала роль вбудованих в систему зворотних зв'язків, відсутність яких завжди так вре- 

 діло плановій економіці. Прихований опір підпри- 

 ятий пом'якшувало негативний ефект від найбільш невдалих планових програм, сигналізувало економічній владі 

 про їхні помилки і часом змушувало переглядати прийняті 

 рішення. Крім того, за допомогою горизонтального співробіт-ництва підприємства частково виправляли помилки, допущений-ні при централізованому плануванні виробництва і цін-тралізованном розподілі ресурсів. Повсякчасне прагнення підприємств максимально збільшити доходи своїх працівників почасти зменшувало соціальні борги країни перед населенням, і це теж можна було розглядати як позитивне відхилення від норми. Інакше кажучи, підприємства в багатьох випадках служили сво-його роду стрижнем, який не дозволяв радянській економіці розбалансувати ще більше під впливом невдалих планових рішень і відомчих амбіцій. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1.2. Методи адаптації радянських підприємств до проблем і суперечностей планової економіки"
  1.  ВСТУП
      методів складання бізнес-планів необхідно для менеджерів, маркетологів, фахівців антикризової команди в процедурах фінансового оздоровлення, зовнішнього управління і в цілому для планування заходів щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства. Важливим завданням розробки бізнес-планів є залучення та обгрунтування інвестицій, в тому числі і зарубіжних, необхідних для здійснення
  2.  Елементи зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції організаційної культури в процесі її формування
      адаптації та внутрішньої інтеграції організаційної культури в процесі її формування {foto84} Многоаспекгность процесу формування організаційної культури ЗОВНІШНЄ ОТОЧЕННЯ Комунікація і мова спілкування ВХІД ВИХІД Рішення проблем і прийняття рішень> Представлення себе на роботі і дисципліна Г 'Розпорядження і Потреби принципи Стиль Цінності та керівництва етика
  3.  4. ТИПИ БІЗНЕС-ПЛАНІВ
      планів. Кожен тип бізнес-плану має свої особливості. У Росії виділяють чотири типи бізнес-планів. Внутрішній бізнес-план фірми. Бізнес-план для отримання кредитів з метою поповнення оборотних коштів (комерційного кредиту). Інвестиційний бізнес-план. Бізнес-план фінансового
  4.  4.4. План фінансового оздоровлення фірми
      методика його складання затверджено Федеральним управлінням у справах про неспроможність (банкрутство) підприємств від 05.12.94 р. (Розпорядження 98-р). Необхідно виділити особливо і структуру плану фінансового оздоровлення підприємства: Загальна характеристика підприємства. Короткі відомості з планом фінансового оздоровлення. Аналіз фінансового стану підприємства. Заходи з відновлення
  5.  Актуальність теми дослідження.
      методологічних досліджень полягає у відсутності цілісного розгляду проблеми людини в системі підприємницької діяльності у сфері послуг. Протиріччя бачиться у невідповідності обліку зростаючої ролі людського фактору на результати діяльності підприємств сфери послуг. Виділення цього протиріччя дозволяє визначити стратегію дослідження, яка полягає у створенні
  6.  Халтаева С.Р., Яковлева І.А.. Бізнес-планування: Навчальний посібник. - Улан-Уде, 2005. - 170 с., 2005
      методології, практики бізнес-планування та використання програмних засобів розробки бізнес-планів. У загальнодоступній формі розглянута проблема постановки сучасної концепції бізнес-планування. Також висвітлені питання аналізу здійсненності бізнес-проекту, проблеми типових помилок і недоліків бізнес-планування. Докладно розглянута методологія застосування ситуаційного аналізу бізнесу.
  7.  СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
      методи стимулювання нових технологій / / Економіка і математичні методи. 1995. № 4. С. 96 - 104. Банді Б. Основи лінійного програмування / Пер. з англ. М.: Радіо і зв'язок, 1989. 174 с. Банді Б. Методи оптимізації: Вступний курс / Пер. з англ. М.: Радіо і зв'язок, 1988. 128 с. Батяева А. Динаміка портфеля замовлень і поведінку промислових підприємств / / Питання економіки. 2001. № 12. С. 125 -
  8.  17.3. Методика планування прибутковості та ефективності організації торгівлі
      методи. Так, метод визначення прибутку на вкладений капітал вирішує завдання збереження досягнутого рівня рентабельності на вкладений капітал і його збільшення. Розмір необхідного прибутку на рівні самофінансування визначається виходячи з потреб організації у фінансуванні заходів щодо її виробничому і соціальному розвитку, виконання зобов'язань перед державою та створенню
  9.  Етап узгодження та затвердження плану.
      планового документа, де вказуються погоджують інстанції і підписи представляють їх відповідальних осіб. Іноді (у простих випадках) погодження оформляється у вигляді візування документа. У разі масштабних планів і програм погодження оформляється у вигляді спеціального протоколу узгодження, прикладеного до планового документа. Затверджується план рішенням інстанції-розпорядника кредиту
  10.  Слід мати на увазі можливі причини невдач у бізнесі.
      підприємства для "переманювання" споживачів від конкурентів. Але це призводить до втрати потенційно можливого доходу, а, отже, до відсутності коштів для розширення виробництва; завищені ціни; низька якість; рівень реклами; неправильне розміщення підприємства. II. Надмірна фінансова залежність від інших фірм. Відсутність перспективних планів, помилки в керівництві економічної
  11.  ДО ПИТАННЯ ПРО ЯКІСТЬ СКЛАДАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ БІЗНЕС-ПЛАНІВ
      методика ЮНІДО та розроблені на її основі "Методичні рекомендації з оцінки ефективно - сті інвестиційних проектів та їх відборі для фінансування". Бізнес-план, складений відповідно до міжнародних стандартів, вимагає розробки таких принципово нових питань, як аналіз умов реалізації виробленої продукції і можливостей формування відповідного ринкового сектора,
  12.  3.3. Методичні підходи до бізнесу і його планування в різних країнах
      методичні питання розробки бізнес-проектів, бізнес-планів та бізнес-довідок, в основному перекладна. У ній докладно викладаються питання бізнес-планування стосовно фірмам, що працюють за законами розвиненої ринкової економіки. Вітчизняні підприємства мають поки невеликий досвід розробки питань бізнес-планування, та й ринкові відносини ще дуже далекі від бажаного рівня.
  13.  Класифікація нетрадиційних способів адаптації підприємств до економічних реформ
      методи і допомагали вітчизняні-венним підприємствам почасти адаптуватися до нових умо-135 виям, їх застосування виявилося зовсім недостатньо для виживання в умовах перехідної російської економіки. Швидкість і масштаб економічних змін, що почалися в 1992 р., не залишали вітчизняним підприємствам резервів часу для спокійних і акуратних рішень. Результат був потрібен
  14.  Дякин В.Н., Матвейкин В.Г., Дмитрієвський Б.С.
     . Оптимізація управління промисловим підприємством: Монографія / За наук. ред. д-ра екон. наук Б.І. Герасимова. Тамбов: Вид-во Тамбо. держ. техн. ун-ту, 2004. 84 с, 2004

      методу пізнання. Призначена для науковців і фахівців в галузі математичних та інструментальних методів економіки, а також аспірантів і студентів економічних спеціальностей вищих навчальних
  15.  6. Особливості складання бізнес-планів
      планів
  16.  СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
      метод. посібник. - М.: Фінанси і статистика, 1997. Балабанов І.Т. Ризик-менеджмент. - М.: Фінанси і статистика, 1996. Бахрамов Ю., Окороков В., Сахаров А. Методи зниження ризиків в інвестиційних проектах / / Інвестиції у Росії. - 1997. - № 5. - С.45-48. Бізнес-план з виробництва лікеро-горілчаних виробів. М., 1998. Бірман Г., Шмідт С. Економічний аналіз інвестиційних проектів: Пер. з англ. / Под
  17.  1.3. Відновлення технологічного безлічі по функції прибутку
      метод побудови Zn породжує опуклі множини (перетин півпросторів), що задовольнить властивості свободи витрачання (оскільки беруться тільки невід'ємні ціни), а технологічне безліч Z може бути неопуклого (як на Рис. 7 (1)) або не задовольняти властивості свободи витрачання (як на Рис . 7 (1) і (2)). Затвердження 10. Нехай технологічне безліч Z замкнуто, опукло і
енциклопедія  млинці  глінтвейн  кабачки  медовуха