Головна |
« Попередня | Наступна » | |
2. Соціальна структура соціалістичного суспільства |
||
Багато дослідників соціальної структури радянського суспільства називають радянське суспільство соціалістичним суспільством, трудяще населення якого ділиться на робочий клас , клас колгоспного селянства і інтелігенцію. Частина цих дослідників виділяє в особливий соціальний шар службовців. Таке уявлення про структуру радянського суспільства є для нас абсолютно неприйнятним. По-перше, виникає питання: до якого класу або соціального прошарку слід віднести працівників риболовецьких кооперативів (колгоспів)? Віднести їх до класу колгоспного селянства ніяк не можна, оскільки вони до сільського господарству і селянству ніякого відношення не мають. Виділяти ж їх у самостійний соціальний шар (клас) навряд чи правомірно. І по-друге, до якого соціального прошарку або класу можна віднести працівників управлінської праці, які в капіталістичному суспільстві, а ще раніше рабовласницької-кріпосницькому суспільстві ставилися до середніх класам? Віднести їх до інтелігенції, хоча б і технічної, не можна. У самому справі, було б безглуздо відносити до інтелігенції колгоспного бригадира, заводського змінного майстра або головного бухгалтера. Не можна працівників управлінської праці віднести і до соціального прошарку службовців. Рядовий бухгалтер, рядовий нормувальник, рядовий плановик, як і багато інших рядові працівники відділів та установ, безумовно, належать до соціального прошарку службовців, але керівники цих відділів і установ, як та керівники підприємств, за специфікою своєї праці різко відрізняються від них. Вони керують колективами підпорядкованих їм людей, їх праця є управлінським, організаторським працею. Підлеглі ж їм службовці, робітники й інтелігенти виконують доручену керівниками роботу, яка носить виконавський характер. Управлінський апарат тим відрізняється від усіх інших соціальних верств, що за ним закріплена функція управління трудовими колективу ми. І тому його правомірно виділити в самостійний соціальний шар. Ленін дав таке визначення класів, яке корисно використовувати при дослідженні соціальної структури соціалістичного, в тому числі радянського суспільства: "Класами називаються великі групи людей, розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, по їх відношенню (здебільшого закріпленому й оформленому у законах) до засобів виробництва, за їх ролі в громадській організації праці, а отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони розташовують ". Відповідно з цим визначенням радянських трудящих можна розділити, по-перше, на працівників державних установ і підприємств і працівників кооперативних підприємств: сільськогосподарських і риболовецьких кооперативів (колгоспів). Поділ на ці групи здійснюється за їх відношенню до засобів виробництва. За іншою ознакою, а саме за їх місцем у системі суспільного виробництва, радянських трудящих можна розділити на робітників, зайнятих фізичним працею, службовців, зайнятих переважно нетворчим розумовою працею, і інтелігенцію, зайняту переважно творчим розумовою працею. За цим же, а також по третьому ознакою, по ролі в суспільному організації праці, всіх радянських трудящих можна розділити на керуючих (організаторів) і керованих (виконавців). До перших відносяться працівники управлінського апарату, до других - робітники, службовці та інтелігенція. Використовуючи ленінські ознаки визначення соціальних верств (класів), можна розділити радянських трудящих на наступні соціальні верстви: 1. Управлінський апарат державних підприємств та установ. 2. Управлінський апарат кооперативних підприємств (сюди ж відноситься, мабуть, і управлінський апарат громадських організацій). 3. Службовці державних установ і підприємств. 4. Службовці кооперативних підприємств. 5. Інтелігенція державних установ і підприємств. 6. Інтелігенція кооперативних підприємств. 7. Робочі кооперативних підприємств. 8. Робочі державних підприємств та установ. Таким чином, радянські трудящі, так само як і трудящі інших соціалістичних країн, діляться не на три або чотири соціальних шару, а на вісім соціальних шарів. А в Польщі та Югославії до цих восьми соціальним верствам додається ще один, дев'ятий соціальний шар: дрібні товаровиробники. Але чи доцільно, наприклад, ділити службовців на два соціальні шари: на службовців державних підприємств та установ і на службовців кооперативних підприємств? Чи не краще їх усіх віднести до одного соціального шару службовців? Якщо ми всіх службовців віднесемо до одного соціального прошарку службовців, нехтуючи такою ознакою, як ставлення працівників до засобів виробництва, то нам доведеться заодно об'єднати в іншій єдиний соціальний шар всіх робочих державних і кооперативних підприємств, нам доведеться також об'єднати в третій єдиний соціальний шар весь управлінський апарат і ще в один соціальний шар - всю інтелігенцію. Але тоді залишиться тільки чотири соціальні шари: управлінський апарат, службовці, інтелігенція та робітники. Розподіл ж підприємств на державні та кооперативні за структурою радянських трудящих не відіб'ється, а це суперечить ленінським визначенням соціальних верств (класів). Але, може бути, правомірно ділити на управлінський апарат, службовців, інтелігенцію і робітників тільки працівників державних підприємств і установ, а всіх працівників кооперативних підприємств, як сільськогосподарських, так і риболовецьких, віднести до одного соціального прошарку (класу) кооператорів, подібно до того, як в даний час дослідники відносять їх до єдиного класу колгоспного селянства? Але якщо ми віднесемо всіх працівників кооперативних підприємств до одного соціальному прошарку, нехтуючи тим, що вони діляться на працівників фізичної і працівників розумової праці; на працівників управлінського та працівників виконавської праці; на працівників творчого та нетворчого праці; то ж саме нам доведеться, очевидно, зробити і щодо працівників державних підприємств, а це знову суперечить ленінським визначенням класів. Та й було б досить дивним ділити працівників радгоспів на різні соціальні верстви, а працівників таких же за величиною і за виглядом випускається продукції колгоспів всіх відносити до одного соціального прошарку . Розподіл ж всіх радянських трудящих на два соціальні шари: на клас державних працівників і клас кооперативних працівників було б вельми спрощеним, примітивним. Таким чином, якщо взяти до уваги ті ленінські ознаки, про які говорилося вище, виявиться, що радянські трудящі діляться на вісім соціальних шарів. Але розгляд соціальної структури соціалістичного, в тому числі радянського суспільства було б неповним і необ'єктивним, якби ми обмежилися тільки цими ознаками. Справа в тому, що не всі ці соціальні верстви соціалістичного суспільства рівноправні з точки зору їх соціальних прав. Серед усіх соціальних верств осібно стоїть управлінський апарат державних підприємств та установ (бюрократія), який знаходиться на самому верху радянської соціальної сходів. Насправді ж низу соціальних сходів радянського суспільства перебувають робочі державних підприємств та установ. Управлінський апарат кооперативних підприємств займає проміжне положення між управлінським апаратом державних підприємств і установ і рештою соціальними верствами радянського суспільства. Оскільки це теж управлінський апарат, це зближує його з бюрократією, але в відміну від останньої, працівники якої призначаються зверху вищестоящими керівниками, яким вони і підкоряються, працівники управлінського апарату кооперативних підприємств не призначаються зверху, а вибираються тими трудовими колективами, роботою яких вони керують. Тут, отже, має місце взаємозалежність. Кожен рядовий працівник кооперативу знаходиться в підпорядкуванні у управлінського апарату, але в той же самий час кожен працівник управлінського апарату кооперативу в силу його виборності трудовим колективом знаходиться в певній залежності від цього колективу. Тут, отже, соціальні права працівників управлінського апарату дещо обмежені, а соціальні права робітників, службовців та інтелігенції дещо розширені, так що має місце більший чи менший соціальне рівність усіх соціальних верств кооперативних підприємств. У державних же підприємствах та установах ми бачимо щось інше. Керівники тут не вибираються, а призначаються і в силу цього не підзвітні своїм колективам. Тут має місце не двостороння, а одностороння залежність і підпорядкованість. Робітники, службовці та інтелігенція державних підприємств та установ перебувають у підпорядкуванні і, отже, залежності у управлінського апарату, який стоїть вище їх на соціальних сходах радянського суспільства. Бюрократія є в силу цього обставини вищим соціальним шаром соціалістичного, в тому числі радянського суспільства. Що ж до інших соціальних верств радянського суспільства, то їх всіх, крім робочих державних підприємств і установ, можна віднести до середнім соціальним верствам. Інтелігенцію і службовців можна віднести до середніх соціальним верствам з тієї причини, що вони, як і працівники управлінського апарату, зайняті розумовою працею, що зближує їх між собою і відрізняє їх від робітників, зайнятих фізичною працею. А робочих кооперативних підприємств можна віднести до середнього соціального прошарку з тієї причини, що вони беруть участь в обранні управлінського апарату і тим самим впливають або можуть впливати на його діяльність. Крім того, вони беруть участь в вирішенні всіх основних питань економічної політики того чи іншого кооперативу. А ось робочі державних підприємств та установ позбавлені такої можливості. У силу цієї обставини останніх можна віднести до нижчого соціального прошарку соціалістичного суспільства. Таким чином, з восьми соціальних верств радянського суспільства один соціальний шар є вищим. Це бюрократія. Один соціальний шар є нижчим. Це робочі державних підприємств та установ. І шість інших соціальних верств є середніми соціальними верствами, займаючи середнє, проміжне положення між крайніми, полярними соціальними шарами. Але слід мати на увазі, що одні середні соціальні верстви знаходяться на радянській соціальній драбині ближче до вищого соціального прошарку, інші - ближче до нижчого соціального прошарку, треті - між ними. Ближче до бюрократії знаходиться управлінський апарат кооперативних підприємств і службовці державних підприємств та установ. Ближче до робочих державних підприємств та установ знаходяться робочі кооперативних підприємств і інтелігенція державних підприємств та установ. Тут одразу виникає два важливих, серйозних питання. Питання перше: чи слід ліквідувати або домагатися ліквідації вищого і нижчого соціальних верств за допомогою їх перетворення в середні соціальні верстви шляхом введення виробничого (робочого) самоврядування, подібно до того, як це було здійснено на початку 50-х років в Югославії? Питання друге: чи слід розділяти соціальні верстви радянського суспільства на вищий, нижчий і середні, чи не є це антисовєтизмом, антикомунізмом і т.д.? Спробуємо відповісти на ці питання. Науковий соціалізм, який є складовою частиною марксизму-ленінізму, тим відрізняється від утопічного соціалізму, що якщо останній виводить необхідність побудови соціалізму з ідеї справедливості, то науковий соціалізм Маркса-Енгельса-Леніна виводить необхідність побудови соціалізму і необхідність всіх його перетворень з ідеї економічної доцільності. Усяке соціальні перетворення суспільства необхідні, з цієї точки зору, якщо вони економічно доцільні. Ідея ж справедливості, при всій її важливості, відіграє другорядну роль. І ось тут виникає питання: показало чи робоче самоврядування в Югославії, що воно є економічно доцільним для інших соціалістичних країн, в тому числі для Радянського Союзу? Досвід і сучасне економічне становище в Югославії породжують у багатьох радянських людей певні сумніви в цьому. По-перше, Югославія є одним з найбільших боржників світу. Її зовнішній борг перевищує 20 млрд. доларів. По-друге, в Югославії є близько 1,2 млн. безробітних, багато з яких виїхали в пошуках роботи за кордон. І по-третє, в Югославії постійно відбувається інфляція (зростання цін і заробітної плати), темпи якої є одними з найвищих у світі. І тут, природно, може виникнути питання, а чи не занадто це дорога плата за соціальне рівність, що забезпечується робочим самоврядуванням? Все ж слід зазначити, що якщо в СРСР буде колись введено виробниче самоврядування, то поділ радянських соціальних верств на вищий, нижчий і середні виявиться зайвим. А якщо державні підприємства будуть перетворені в кооперативні, кількість соціальних верств в СРСР скоротиться до чотирьох рівноправних соціальних шарів: управлінський апарат, службовці, інтелігенція, робітники. Що ж стосується другого питання, то тут можна сказати наступне: яке наукове дослідження повинне бути об'єктивним і сумлінним. Чи не наука повинна підкорятися ідеології, а навпаки, ідеологія повинна знаходитися в підпорядкуванні у науки. Інакше наука перетвориться на вульгарну, проституйованих науку, вірніше лженауку. Маркс, Енгельс, Ленін так багато писали про вульгарної буржуазної політекономії, що не варто повторюватися. Варто тільки відзначити, що все сказане ними про вульгаризації науки (або її можливості) цілком відноситься і до економічної науки про соціалізм. Подобаються нам чи не подобаються окремі негативні явища в радянській економіці, ми не вправі робити вигляд, що їх не існує. Бо замовчування є теж форма фальсифікації і вульгаризації науки. Що ж стосується можливої помилковості тієї чи іншої концепції, тієї чи іншої ідеї, виведення, то слід зазначити, що одним з найважливіших прав і завоювань людини є його право на помилку. Особливо важливим є це право в галузі наукового дослідження. А якщо хтось не згоден з висновками іншого, він має повне право спростувати його, але не вимагати його заборони, бо істина народжується в суперечці. При розгляді соціальної структури соціалістичного суспільства корисно зробити історичний екскурс у радянське суспільство, розглянути більш Докладніше питання про бюрократію, про державно-бюрократичної і кооперативної моделях соціалізму. « Попередня
|
||
Наступна » | = Перейти до змісту підручника = | |
|
||
ПЕРЕДМОВА |
||
|