Головна
Регіональна та національна економіка / Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства / Орендні відносини / Аудит / Бізнес-планування / Бухгалтерський облік і контроль / Бюджетна система / Інвестування / Інноваційна діяльність / Інформаційні системи в економіці / Кризова економіка / Лізинг / Логістика / Математичні методи та і моделювання в економіці / Організація виробництва / Оцінка і оціночна діяльність / Споживча кооперація / Страхова справа / Теорія управління економічними системами / Теорія економіки / Управління фінансами на підприємстві / Економіка гірської промисловості / Економіка міського і сільського господарства / Економіка нерухомості / Економіка нафтогазових галузей промисловості / Економіка природокористування і природоохоронної діяльності / Економіка, організація і управління підприємствами / Економічна статистики / Економічний аналіз / Економічне прогнозування
ГоловнаЕкономіка та управління народним господарствомТеорія економіки → 
« Попередня Наступна »
Євген Паршаков. Економічний розвиток суспільства / Концепція кооперативного соціалізму. Історичне дослідження. - Запоріжжя: Дике Поле,. - 264 с., 1997 - перейти до змісту підручника

2. Соціальна структура соціалістичного суспільства

Багато дослідників соціальної структури радянського суспільства називають

радянське суспільство соціалістичним суспільством, трудяще населення якого

ділиться на робочий клас , клас колгоспного селянства і інтелігенцію.

Частина цих дослідників виділяє в особливий соціальний шар службовців. Таке

уявлення про структуру радянського суспільства є для нас абсолютно

неприйнятним.

По-перше, виникає питання: до якого класу або соціального прошарку

слід віднести працівників риболовецьких кооперативів (колгоспів)? Віднести їх

до класу колгоспного селянства ніяк не можна, оскільки вони до сільського

господарству і селянству ніякого відношення не мають. Виділяти ж їх у

самостійний соціальний шар (клас) навряд чи правомірно.

І по-друге, до якого соціального прошарку або класу можна віднести

працівників управлінської праці, які в капіталістичному суспільстві, а

ще раніше рабовласницької-кріпосницькому суспільстві ставилися до середніх

класам? Віднести їх до інтелігенції, хоча б і технічної, не можна. У самому

справі, було б безглуздо відносити до інтелігенції колгоспного бригадира,

заводського змінного майстра або головного бухгалтера.

Не можна працівників управлінської праці віднести і до соціального прошарку

службовців. Рядовий бухгалтер, рядовий нормувальник, рядовий плановик, як і

багато інших рядові працівники відділів та установ, безумовно, належать

до соціального прошарку службовців, але керівники цих відділів і установ, як

та керівники підприємств, за специфікою своєї праці різко відрізняються від

них. Вони керують колективами підпорядкованих їм людей, їх праця є

управлінським, організаторським працею. Підлеглі ж їм службовці, робітники

й інтелігенти виконують доручену керівниками роботу, яка носить

виконавський характер. Управлінський апарат тим відрізняється від усіх

інших соціальних верств, що за ним закріплена функція управління трудовими

колективу ми. І тому його правомірно виділити в самостійний

соціальний шар.

Ленін дав таке визначення класів, яке корисно використовувати

при дослідженні соціальної структури соціалістичного, в тому числі

радянського суспільства: "Класами називаються великі групи людей,

розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного

виробництва, по їх відношенню (здебільшого закріпленому й оформленому у

законах) до засобів виробництва, за їх ролі в громадській організації

праці, а отже, за способами одержання і розмірами тієї частки

суспільного багатства, якою вони розташовують ".

Відповідно з цим визначенням радянських трудящих можна

розділити, по-перше, на працівників державних установ і підприємств

і працівників кооперативних підприємств: сільськогосподарських і риболовецьких

кооперативів (колгоспів). Поділ на ці групи здійснюється за їх

відношенню до засобів виробництва.

За іншою ознакою, а саме за їх місцем у системі суспільного

виробництва, радянських трудящих можна розділити на робітників, зайнятих

фізичним працею, службовців, зайнятих переважно нетворчим розумовою

працею, і інтелігенцію, зайняту переважно творчим розумовою

працею.

За цим же, а також по третьому ознакою, по ролі в суспільному

організації праці, всіх радянських трудящих можна розділити на керуючих

(організаторів) і керованих (виконавців). До перших відносяться працівники

управлінського апарату, до других - робітники, службовці та інтелігенція.

Використовуючи ленінські ознаки визначення соціальних верств (класів),

можна розділити радянських трудящих на наступні соціальні верстви:

1. Управлінський апарат державних підприємств та установ.

2. Управлінський апарат кооперативних підприємств (сюди ж відноситься,

мабуть, і управлінський апарат громадських організацій).

3. Службовці державних установ і підприємств.

4. Службовці кооперативних підприємств.

5. Інтелігенція державних установ і підприємств.

6. Інтелігенція кооперативних підприємств.

7. Робочі кооперативних підприємств.

8. Робочі державних підприємств та установ.

Таким чином, радянські трудящі, так само як і трудящі інших

соціалістичних країн, діляться не на три або чотири соціальних шару, а на

вісім соціальних шарів. А в Польщі та Югославії до цих восьми соціальним

верствам додається ще один, дев'ятий соціальний шар: дрібні

товаровиробники.

Але чи доцільно, наприклад, ділити службовців на два соціальні шари:

на службовців державних підприємств та установ і на службовців

кооперативних підприємств? Чи не краще їх усіх віднести до одного соціального

шару службовців?

Якщо ми всіх службовців віднесемо до одного соціального прошарку службовців,

нехтуючи такою ознакою, як ставлення працівників до засобів

виробництва, то нам доведеться заодно об'єднати в іншій єдиний соціальний

шар всіх робочих державних і кооперативних підприємств, нам доведеться

також об'єднати в третій єдиний соціальний шар весь управлінський апарат

і ще в один соціальний шар - всю інтелігенцію.

Але тоді залишиться тільки чотири соціальні шари: управлінський

апарат, службовці, інтелігенція та робітники. Розподіл ж підприємств на

державні та кооперативні за структурою радянських трудящих не відіб'ється, а це суперечить ленінським визначенням соціальних верств

(класів).

Але, може бути, правомірно ділити на управлінський апарат, службовців,

інтелігенцію і робітників тільки працівників державних підприємств і

установ, а всіх працівників кооперативних підприємств, як

сільськогосподарських, так і риболовецьких, віднести до одного соціального прошарку

(класу) кооператорів, подібно до того, як в даний час дослідники

відносять їх до єдиного класу колгоспного селянства?

Але якщо ми віднесемо всіх працівників кооперативних підприємств до одного

соціальному прошарку, нехтуючи тим, що вони діляться на працівників фізичної

і працівників розумової праці; на працівників управлінського та працівників

виконавської праці; на працівників творчого та нетворчого праці; то

ж саме нам доведеться, очевидно, зробити і щодо працівників

державних підприємств, а це знову суперечить ленінським визначенням

класів. Та й було б досить дивним ділити працівників радгоспів на різні

соціальні верстви, а працівників таких же за величиною і за виглядом випускається

продукції колгоспів всіх відносити до одного соціального прошарку . Розподіл ж всіх

радянських трудящих на два соціальні шари: на клас державних

працівників і клас кооперативних працівників було б вельми спрощеним,

примітивним.

Таким чином, якщо взяти до уваги ті ленінські ознаки, про

які говорилося вище, виявиться, що радянські трудящі діляться на

вісім соціальних шарів. Але розгляд соціальної структури

соціалістичного, в тому числі радянського суспільства було б неповним і

необ'єктивним, якби ми обмежилися тільки цими ознаками. Справа в тому,

що не всі ці соціальні верстви соціалістичного суспільства рівноправні з

точки зору їх соціальних прав. Серед усіх соціальних верств осібно стоїть

управлінський апарат державних підприємств та установ

(бюрократія), який знаходиться на самому верху радянської соціальної

сходів. Насправді ж низу соціальних сходів радянського суспільства перебувають

робочі державних підприємств та установ.

Управлінський апарат кооперативних підприємств займає проміжне

положення між управлінським апаратом державних підприємств і

установ і рештою соціальними верствами радянського суспільства. Оскільки

це теж управлінський апарат, це зближує його з бюрократією, але в

відміну від останньої, працівники якої призначаються зверху вищестоящими

керівниками, яким вони і підкоряються, працівники управлінського

апарату кооперативних підприємств не призначаються зверху, а вибираються тими

трудовими колективами, роботою яких вони керують. Тут, отже,

має місце взаємозалежність. Кожен рядовий працівник кооперативу знаходиться

в підпорядкуванні у управлінського апарату, але в той же самий час кожен

працівник управлінського апарату кооперативу в силу його виборності трудовим

колективом знаходиться в певній залежності від цього колективу. Тут,

отже, соціальні права працівників управлінського апарату

дещо обмежені, а соціальні права робітників, службовців та інтелігенції

дещо розширені, так що має місце більший чи менший соціальне

рівність усіх соціальних верств кооперативних підприємств.

У державних же підприємствах та установах ми бачимо щось інше.

Керівники тут не вибираються, а призначаються і в силу цього не підзвітні

своїм колективам. Тут має місце не двостороння, а одностороння

залежність і підпорядкованість. Робітники, службовці та інтелігенція

державних підприємств та установ перебувають у підпорядкуванні і,

отже, залежності у управлінського апарату, який стоїть вище їх

на соціальних сходах радянського суспільства. Бюрократія є в силу цього

обставини вищим соціальним шаром соціалістичного, в тому числі

радянського суспільства.

Що ж до інших соціальних верств радянського суспільства, то їх

всіх, крім робочих державних підприємств і установ, можна віднести

до середнім соціальним верствам. Інтелігенцію і службовців можна віднести до середніх

соціальним верствам з тієї причини, що вони, як і працівники управлінського

апарату, зайняті розумовою працею, що зближує їх між собою і відрізняє

їх від робітників, зайнятих фізичною працею. А робочих кооперативних

підприємств можна віднести до середнього соціального прошарку з тієї причини, що

вони беруть участь в обранні управлінського апарату і тим самим впливають або

можуть впливати на його діяльність. Крім того, вони беруть участь в

вирішенні всіх основних питань економічної політики того чи іншого

кооперативу. А ось робочі державних підприємств та установ позбавлені

такої можливості. У силу цієї обставини останніх можна віднести до

нижчого соціального прошарку соціалістичного суспільства.

Таким чином, з восьми соціальних верств радянського суспільства один

соціальний шар є вищим. Це бюрократія. Один соціальний шар

є нижчим. Це робочі державних підприємств та установ. І

 шість інших соціальних верств є середніми соціальними верствами, 

 займаючи середнє, проміжне положення між крайніми, полярними 

 соціальними шарами. 

 Але слід мати на увазі, що одні середні соціальні верстви знаходяться на 

 радянській соціальній драбині ближче до вищого соціального прошарку, інші - 

 ближче до нижчого соціального прошарку, треті - між ними. Ближче до бюрократії 

 знаходиться управлінський апарат кооперативних підприємств і службовці 

 державних підприємств та установ. Ближче до робочих державних 

 підприємств та установ знаходяться робочі кооперативних підприємств і 

 інтелігенція державних підприємств та установ. 

 Тут одразу виникає два важливих, серйозних питання. Питання перше: 

 чи слід ліквідувати або домагатися ліквідації вищого і нижчого 

 соціальних верств за допомогою їх перетворення в середні соціальні верстви 

 шляхом введення виробничого (робочого) самоврядування, подібно до того, 

 як це було здійснено на початку 50-х років в Югославії? Питання друге: 

 чи слід розділяти соціальні верстви радянського суспільства на вищий, нижчий і 

 середні, чи не є це антисовєтизмом, антикомунізмом і т.д.? 

 Спробуємо відповісти на ці питання. 

 Науковий соціалізм, який є складовою частиною марксизму-ленінізму, тим 

 відрізняється від утопічного соціалізму, що якщо останній виводить 

 необхідність побудови соціалізму з ідеї справедливості, то науковий 

 соціалізм Маркса-Енгельса-Леніна виводить необхідність побудови соціалізму 

 і необхідність всіх його перетворень з ідеї економічної 

 доцільності. Усяке соціальні перетворення суспільства необхідні, з 

 цієї точки зору, якщо вони економічно доцільні. Ідея ж 

 справедливості, при всій її важливості, відіграє другорядну роль. І ось 

 тут виникає питання: показало чи робоче самоврядування в Югославії, що 

 воно є економічно доцільним для інших соціалістичних країн, 

 в тому числі для Радянського Союзу? 

 Досвід і сучасне економічне становище в Югославії породжують у 

 багатьох радянських людей певні сумніви в цьому. По-перше, Югославія 

 є одним з найбільших боржників світу. Її зовнішній борг перевищує 20 

 млрд. доларів. По-друге, в Югославії є близько 1,2 млн. безробітних, 

 багато з яких виїхали в пошуках роботи за кордон. І по-третє, в 

 Югославії постійно відбувається інфляція (зростання цін і заробітної плати), темпи 

 якої є одними з найвищих у світі. І тут, природно, може 

 виникнути питання, а чи не занадто це дорога плата за соціальне 

 рівність, що забезпечується робочим самоврядуванням? 

 Все ж слід зазначити, що якщо в СРСР буде колись введено 

 виробниче самоврядування, то поділ радянських соціальних верств на 

 вищий, нижчий і середні виявиться зайвим. А якщо державні 

 підприємства будуть перетворені в кооперативні, кількість соціальних верств 

 в СРСР скоротиться до чотирьох рівноправних соціальних шарів: управлінський 

 апарат, службовці, інтелігенція, робітники. 

 Що ж стосується другого питання, то тут можна сказати наступне: 

 яке наукове дослідження повинне бути об'єктивним і сумлінним. Чи не 

 наука повинна підкорятися ідеології, а навпаки, ідеологія повинна знаходитися 

 в підпорядкуванні у науки. Інакше наука перетвориться на вульгарну, 

 проституйованих науку, вірніше лженауку. Маркс, Енгельс, Ленін так багато 

 писали про вульгарної буржуазної політекономії, що не варто повторюватися. 

 Варто тільки відзначити, що все сказане ними про вульгаризації науки (або її 

 можливості) цілком відноситься і до економічної науки про соціалізм. 

 Подобаються нам чи не подобаються окремі негативні явища в радянській 

 економіці, ми не вправі робити вигляд, що їх не існує. Бо замовчування 

 є теж форма фальсифікації і вульгаризації науки. Що ж стосується 

 можливої помилковості тієї чи іншої концепції, тієї чи іншої ідеї, виведення, то 

 слід зазначити, що одним з найважливіших прав і завоювань людини є 

 його право на помилку. Особливо важливим є це право в галузі наукового 

 дослідження. А якщо хтось не згоден з висновками іншого, він має повне 

 право спростувати його, але не вимагати його заборони, бо істина народжується в 

 суперечці. 

 При розгляді соціальної структури соціалістичного суспільства 

 корисно зробити історичний екскурс у радянське суспільство, розглянути більш 

 Докладніше питання про бюрократію, про державно-бюрократичної і 

 кооперативної моделях соціалізму. 

 « Попередня

Наступна » = Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "2. Соціальна структура соціалістичного суспільства"
 ПЕРЕДМОВА
  1.  соціальним і політичним ладом. Цим феноменом є науково-технічна революція. Що таке науково-технічна революція? Серед безлічі її визначень найбільше число дослідників так чи інакше дотримується погляду, що сучасна науково-технічна революція - це революція у розвитку продуктивних сил суспільства. Однак цей проста відповідь
     5. СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
  2.  соціалістичної економіки СРСР в 7 томах / Под ред. Виноградова В. А. - М.: Наука, 1976 - 1980. Лейберг М.Я. Історія економіки: Навчальний посібник. - М.: Інфа - М, 1997. - 12с Тимошина Т.М. Економічна історія України: Навчальний посібник / За ред. проф. Чепуріна М. Н. Видання 2-е, стереотипне. - М.: Інформаційно - видавничий Дім і Юстицинформ, 1998. - 432с. Історія світової економіки. Підручник для
     1.2. Територіальна організація суспільства, її структура
  3.  структур (господарства, розселення населення, природокористування). Вона складається під впливом різних факторів і відрізняється інерційністю - її неможливо змінити, принаймні, за короткий історичний час. Це пояснюється тим, що промислові підприємства, сільськогосподарські угіддя, населені пункти та транспортні магістралі завжди "прив'язані" до певної території і перемістити
     Про Р Л А У Л Е Н І Е
  4.  структури виробництва СпЕЗ КНР на першому етапі вибрали шлях прискореного розвитку трудомісткою і наукомісткої промисловості, повністю використовуючи свої переваги, що полягають в наявності дешевої робочої сили. Результатом стало швидке розвиток машинобудівної, електронної, легкої текстильної, харчової, хімічної промисловості та виробництва будматеріалів, приладобудування, орієнтованих
     Теплова Лідія Евстаховна. ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. Білгород - 2005, 2005
  5.  соціального прогресу. Управління організацією неможливо без урахування соціокультурного фактора. Формування організаційної культури, що дозволяє кожному працівникові самоствердитися в процесі максимального прояву здібностей, усвідомити значимість своєї особистості, стає загальновизнаним орієнтиром-розвитку будь-якої організації, незалежно від її галузевої приналежності. Економіка - Російська
     9. Соціалістичні реформи і Партія кооперативного соціалізму.
  6.  соціально-економічної: Перетворення більшості казенно-бюрократичних підприємств та установ у кооперативно-соціалістичні, з наданням їм повної самостійності, незалежності від держави. Введення на державних підприємствах виробничого самоврядування. Здійснення в державному секторі децентралізації
     4.1. Майновий комплекс споживчої кооперації як основа матеріальної сфери її організаційної культури
  7.  соціально-економічної діяльності організаційну побудову споживчої кооперації постійно змінюється (рис. 37). {Foto37} 1990 1992 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 Роки --- Потребобщрства (без районних) - Горпо-й-Раипа - х-| ^ йонние та окружні споживспілки - *-потребобщества, створені на базі споживчої кооперації - - - АТ, ТОВ, створені на базі споживчої кооперації
     5. Наслідки общинно-соціальної революції.
  8.  соціальна революція стала першою революцією в розвитку суспільно-виробничих відносин. Але до суспільних відносин відносяться не тільки виробничі відносини. До громадських відносин відносяться і політичні відносини, і національно-етнічні і, нарешті, відносини духовно-культурні. І всі ці суспільні відносини радикально, якісно
     2. Індустріально-технічна та буржуазно-соціальна революції
  9.  соціальної революції. А оскільки революції у розвитку продуктивних сил є причиною, а соціальні революції їх наслідком, то спочатку відбуваються або починаються революції у розвитку продуктивних сил, а потім відбуваються викликані ними революції соціальні. Общинно-соціальна революція стала наслідком мисливсько-технічної революції, а
     3. Ціннісні основи управління організаційною культурою потребітельскойкоопераціі
  10.  соціально-економічної природи, принципів і форм господарювання, особливостей управління організаційною культурою. Особливу увагу було приділено її базовим сферам (духовної, соціальної та матеріальної), а також правового забезпечення, складових ціннісні основи організаційної культури та соціально-господарської діяльності споживчої кооперації. Виявлено, що духовна основа
     Додаток 2 Зведена класифікація явища культури в організації (За Трошевим І.В., Ємельянову П.В., Юр'єву В.І. [54, с. 74-76]
  11.  соціальних відносин Японська Західноєвропейська У. Нойман - Національний менталітет (американський) ціннісні установки; веровашвГ "Американська Г.Хофстеде - Інтеграція індивідів всередині організації зв'язку індивідуума з навколишнім суспільством Дистанція влади як суспільство справляється з фактом нерівності людей Ставлення до ризику як суспільство вирішує проблеми ризику Переважання жіночого і чоловічого
     2. Досягнення п'яти СпЕЗ КНР
  12.  структури виробництва; формування основи системи соціалістичної ринкової економіки. Зупинимося на кожному з цих аспектів. Динаміка вкладу п'яти СпЕЗ у ВВП КНР П'ять СпЕЗ і КНР в цілому ВВП (млрд. юанів) 1995 р. До 1980р. (В разах) 1995 р. До 1994 р. (темпи приросту у%) 1980 1995 Шеньчжень 0,3 71,5 238 23 Чжухай 0,4 18.0 45 21,5 Шаньтоу 0,9 26,1 29 23 Сямень 0,6 20,5 34 24,6 Хайнань
    структуры производства; формирование основы системы социалистической рыночной экономики. Остановимся на каждом из этих аспектов. Динамика вклада пяти СпЭЗ в ВВП КНР Пять СпЭЗ и КНР в целом ВВП (млрд. юаней) 1995 г. к 1980г. (в разах) 1995 г. к 1994 г. (темпы прироста в%) 1980 1995 Шэньчжэнь 0,3 71,5 238 23 Чжухай 0,4 18.0 45 21,5 Шаньтоу 0,9 26,1 29 23 Сямэнь 0,6 20,5 34 24,6 Хайнань
© 2014-2022  ebib.pp.ua